Виробнича політика підприємства

• паралельне виготовлення різноманітних вузлів, деталей, агрегатів для полегшення готового виробу складання
• одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей та паралельно розміщеному обладнанні.

Принцип прямо точності означає найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу від запуску матеріалів до випуску готової продукції без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цеху, дільниці та робочі місця по можливості розміщують за ходом технологічного процесу, а допоміжні виробництва та обслуговуючі служби тримають як найближче до тих структурних підрозділів, як вони обслуговують.

Принцип безперервності виробничого  процесу означає скорочення часу і перерва між суміжними технологічними операціями при виробництві конкретних виробів оптимального виду руху предметів  праці у виробництві.

Принцип ритмічності означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу.

За додержання цього принципу в  одинакові проміжки часу виготовляють однакову або типу, цього рівно  зростає, кількість продукції, забезпечує рівномірне завантаження робочих місць.

Принцип автоматичності передбачає автоматизацію виробничих процесів, економічно обґрунтоване збільшення людини від безпосередньої участі у виконанні операції виробничого процесу, що сприяє збільшенню обсягів.

Принцип гнучкості означає оперативну адаптацію виробничого процесу до змін організаційно-технічних умов, пов’язаних із переходом на виготовлення нової продукції або з її модернізацією.

Ступінь гнучкості можна визначити  кількістю витраченого часу та сумою  додаткових витрат, що необхідна підприємству при цьому переході на виробництві цього виду продукції або її модифікації.

Всі перераховані принципи раціональної організації виробничого процесу  взаємопов’язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізують у практичній виробничій діяльності підприємства.

 

1.2 Характеристика організаційних типів виробництва

 

   Тип виробництва – це  комплексна характеристика організаційно-технічного  рівня виробництва, що охоплює  номенклатуру продукції, обсяг  виробництва, випуск однотипної  продукції, характер завантаження  робочих місць кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

   Властивий певному виробничому  підрозділу тип виробництва зумовлює  застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва,  форм організації праці, особливості  технологічних процесів, кожний  із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва:

• одиничне (індивідуальне);
• серійне;
• масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництвом провідного цеху, а тип виробництва цеху – характеристикою  дільниці, де виконується найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина  основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний  характер,  бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце  поєднання різних видів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

• широкою номенклатурою продукції;
• виготовленням виробів в одиничних примірниках, або малими серіями;
• застосуванням універсального устаткування;
• групування робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;
• відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;
• високо кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;
• відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;
• тим, що об’єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;
• порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиночного виробництва поширена на підприємствах які виготовлюють складні вироби і системи спеціального призначення.

 Серійне виробництво характеризується:

• виготовлення виробів партіями, які періодично повторюються;
• обмеженою номенклатурою вироблених виробів;
• застосування універсального і спеціального устаткування;
• групування робочим і предметним принципами;
• закріплення за робочим місцем обмеженої кількості деталеоперацій;
• середньою кваліфікацією працівників;
• детальною розробкою технологічних процесів;
• об’єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;
• відносно більшими витратами на підготовку виробництва повних виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва поширений  на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють  дрібносерійне, середньосерійне та виликосерійне виробництво.

Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе  значення мають такі нормативи:

• розмір премій (серій) виготовлення виробів;
• нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску – випуску;
• тривалість виробничих деталей, вузлів серій виробів;
• випередження запуску – випуску партій, деталей і складальних одиниць;
• запаси.

Основним нормативом у серійному  виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партії запуску заготовок, деталей у  виробництві.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці  за рахунок зменшення кількості  переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчого – завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшення тривалості виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій. Який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має такі особливості:

• вироби виготовляються у великих кількостях;
• застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;
• робочі місця розуміються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);
• робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;
• технологічний процес розробляється детально;
• об’єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;
• робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;
• підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий  в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює  передумови для поглиблення спеціалізації  та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім загальноприйнятих типів  виробництва існують нетрадиційні ( специфічні) типи. Це змішаний метод  організації виробничих процесів, який поєднює методи велико серійного  та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як організація не на конкретного споживача і його вимоги, а не середні стандарти, а також, труднощі переналагодження виробництва, пов’язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або  партії виробів для проведення дослідних  робіт, випробувань доопрацювання  конструкцій. За дослідними зразками розробляється  конектрукторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва  можна характеризувати виробничі  підрозділи; від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому  важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій – це середня кількість технологічних  операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Характеристика і структура методів організації виробництва.

 

 Метод організації виробництва  – це певний спосіб виконання  виробничого процесу, який передбачає  сукупність відповідних заходів  та прийомів його реалізації. Для методу організації виробництва особливо важливим є взаємозв’язок послідовності виконання операцій технологічного процесу  з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу.

 Розрізняють три методи організації  виробництва

• не потоковий (одиничний);
• потоковий;
• автоматизований.

Не потоковому виробництву властиві такі ознаки:

• на робочому місці обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, тому що їх кількість є невеликою й недостатньо для нормального завантаження устаткування;
• робочі місця розміщуються за однотипним технологічними групами без певного зв’язку  з послідовністю  виконання операцій ;
• предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, що викликає великі перерви між операціями.
• Технічне обладнання, в основному є універсальним хача при обробці особливо складних за конструкцією та великих за розмірами деталей, може застосовуватись інше обладнання.

Не потоковий метод застосовується переважно в одиночному і серійному  виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їх кількості непотоковий метод може мати різні модифікації:

• за умов одиничного виробництва він здійснюється переважно у формі одиничного-технологічного методу, коли окремі предмети праці проходять обробку одиницями або невеликими партіями, які не повторюються;
• у серійному виробництві він набирає форми партійно-технологічного або предмето-групового методу.

Патріонно-технологічний метод  характеризується тим, що предмети праці  проходять обробку партіями, які  періодично повторюються.

Величина партії предметів,  що обробляються, впливає на ефективність виробництва. Тому дуже важливо визначити величину оптимальної партії. Оптимальною я така партія предметів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімальними.

Предметно-груповий метод полягає в тому що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічні подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.

Кількість устаткування в не потоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів.

                                              n

                                             ∑ Ni*ti

                                             I=1

                          KM  =      ─────

                                            Tp*kн

                                             

де  KM  - кількість верстатів ( машин) у технічній групі;

n - кількість найменувань предметів,  які обробляються на даному  устаткуванні;

Ni – кількість предметів іншого найменування, які обробляються за розрахунковий період;

ti – норма часу на обробку  іншого найменування предмета, годин;

Тр – плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за рахунок  періоду часу;

kн. -  коефіцієнт виконання норми  часу.

Потокове виробництво – високо коефіцієнтний метод організації виробничого процесу, який передбачає обробку предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом.