Шпаргалка по "Налоговому праву"

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні – це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і Відповідному виборчому законі;

2) недійсні – вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

 

 

9. Дайте визначення поняття відпустка та назвіть її види.

У статті 150 Трудового Кодексу Республіки Білорусь вперше в законодавстві  дається легальне визначення відпустки. Під відпусткою розуміється звільнення працівника від роботи за трудовим договором на певний період для відпочинку та інших соціальних цілей) зі збереженням  колишньої роботи і заробітної плати  у випадках, передбачених Трудовим кодексом Республіки Білорусь (далі - ТК). Таким чином, в трудовому праві  поняттям «відпустку» охоплюються  різноманітні випадки звільнення працівника від роботи, що мають різні соціальні  цілі.

  Трудовий кодекс вперше на  законодавчому рівні встановлює  два види відпусток: трудові  та соціальні. T Рудова відпустка  надається у зв'язку з трудовою  діяльністю працівника.  Він призначається  для  відпочинку, відновлення  працездатності, зміцнення здоров'я,  інших особистих потреб працівника. Серед трудових відпусток розрізняються  основна відпустка (мінімальний,  подовжений) та додаткові відпустки. 

Соціальні відпустки надаються працівникам  з метою створення сприятливих  умов для материнства, догляду за дітьми, освіти без відриву від  виробництва, задоволення сімейно-побутових  потреб та для інших соціальних цілей. До числа соціальних відпусток належать такі:

  ♦ по вагітності та пологах; 

  ♦ по догляду за дітьми;

  ♦ у зв'язку з навчанням; 

  ♦ у зв'язку з катастрофою  на Чорнобильській АЕС; 

  ♦ з поважних причин особистого  та сімейного характеру. 

Соціальні відпустки значно відрізняються  від трудового відпустки:

  ♦ соціальні відпустки надаються  не для відпочинку, а для інших  визнаних суспільно корисними  (соціальних) цілей; 

  ♦ право на соціальні відпустки  не залежить від тривалості, місця  і виду роботи, найменування та  організаційно-правової форми наймача; 

  ♦ хоча за аналогією з трудовим  відпусткою на час соціальних  відпусток зберігається колишня  робота, заробітна плата на час  цих відпусток зберігається тільки  у випадках, передбачених Трудовим  кодексом або колективним договором,  угодою;

  ♦ всі соціальні відпустки  є самостійним видом відпустки,  вони надаються понад трудового  відпустки разом з ним або  окремо від нього, 

  ♦ соціальні відпустки надаються  не за робочий, а за календарний  рік, причому тільки календарний  рік, в якому працівник має  право. Якщо в поточному календарному  році соціальну відпустку не  використаний, то він на наступний  робочий рік не переноситься  і  грошовою компенсацією, у  тому числі при звільненні, не  замінюється. 

  Тривалість трудових і соціальних  відпусток обчислюється за загальним  правилом у календарних днях. При цьому державні свята і  святкові дні (ч.1 ст. 147 ТК), що припадають  на період відпустки, у число  календарних днів відпустки не  включаються і не оплачуються.  Відпустки оформляються наказом  (розпорядженням, рішенням) або запискою  про відпустку, які підписуються  від імені наймача уповноваженим  ним посадовою особою.

 

10. Дайте визначення поняття нормативно-правового акту та назвіть його види.

Правовий  акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює  суспільні відносини за допомогою  встановлення (зміни, скасування, зміни  сфери дії) правових норм, а також  визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників  конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Види  нормативно-правових актів за юридичною  чинністю:

•     закони;

•     підзаконні нормативні акти.

Юридична  чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом  про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно  позначене місце в ієрархії інших  правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган  видав акт, тобто хто є суб'єктом  нормотворчості.

Види  нормативно-правових актів за сферою дії:

• загальні;

• спеціальні;

• локальні.

Види  нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права;

• акти заміни норм права;

• акти скасування норм права.

Види  нормативно-правових актів за галузями законодавства:

•  цивільні;

• кримінальні;

• адміністративні;

•  кримінально-процесуальні;

• адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний  кодекс, Адміністративно-процесуальний  кодекс та ін.).

Види  правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна  Рада України — закони і постанови,

 

11. Дайте визначення поняття референдум та назвіть його види.

Референдум  – це голосування всього населення  держави або певної частини її населення з метою вирішення  найважливіших питань державного та суспільного життя. Брати участь в референдумі можуть особи, які  досягли 18 років.

Залежно від певних ознак референдуми  поділяються на ряд видів. Розрізняють  імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов’язковий і  факультативний референдуми.

Нормативний акт, ухвалений імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили й не потребує затвердження ніякими  іншими суб’єктами. Консультативний  референдум ставить за мету виявлення  точки зору населення з приводу  якогось питання, яка не має обов’язкової юридичної сили для органів держави.

Конституційний  референдум вирішує питання щодо прийняття Конституції чи внесення до неї поправок.

Обов’язковий  референдум проводиться для вирішення  питань, які, відповідно до Конституції, можуть бути розв’язані тільки шляхом референдуму.

Відповідно  до ст. 73 Конституції обов’язкові  референдуми мають призначатися Верховною Радою для вирішення  питань щодо зміни території України  або Президентом – для затвердження змін до розділів І, ІІ, ХІІІ Основного  Закону.

Всеукраїнський  референдум може призначатися Президентом  України з народної ініціативи для  вирішення якогось конкретного  питання, якщо цього вимагають не менше як три мільйони громадян України, які мають право голосу.

Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

– затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;

– прийняття, зміна або скасування законів України чи їх окремих  положень;

– прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.

Предметом місцевого референдуму може бути:

– прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого  самоврядування;

– прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих  органів.

Даний закон визначає порядок призначення  референдумів, їх підготовку, принципи участі громадян у референдумах, порядок  голосування, визначення підсумків  та інші питання.

Як  і в багатьох інших державах, в  Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії, проведення референдуму не допускається.

 

12. Дайте визначення права та назвіть його ознаки.

Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те, що вони виникають, коли формується держава; встановлюються або санкціонуються державою; виражають  волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішню узгоджену  систему; формулюють правила поведінки  у вигляді прав і обо’язків; формально  визначені та мають чітке визначення форми зовнішнього вираження.

Праву як особливому виду соціальних норм притаманні певні ознаки.

Основними вважають такі:

– нормативний характер, тобто право  складається з норм – правил поведінки  загального характеру, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;

– норми, що мають загально-обов’язковий характер, поширюються на всіх учасників  правовідносин і виконуються  без виключень і незалежно  від ставлення до норм;

– у нормах виявляється воля держави;

– право – це система норм, тобто  правові норми – це не просто сукупність, а єдина система, що діє  на основі єдиних принципів, виконує  єдині функції та складається  з інститутів і галузей, що регулюють  однорідні суспільні відносини;

– це система формально-визначених норм, зміст яких закріплено в тексті правового  документа;

– право гарантоване державою, яка  охороняє та забезпечує його силою  державного примусу;

– право формулює правила поведінки  у вигляді прав і обов’язків.

Отже, право це – система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і  охороняються державою з метою упорядкування  суспільних відносин.

Право – це соціальне явище, що може розглядатися як єдність об’єктивного та суб’єктивного.

 

13. Дайте класифікацію злочинів за ступенем тяжкості.

Ст. 12 КК (класифікація злочинів) таким  критерієм катетеризації злочинів називає ступінь їх тяжкості. Роль формального класифікатора за цим  критерієм виконують санкції  статей Особливої частини КК, а  точніше - розмір покарання у виді позбавлення волі.

Залежно від ступеня тяжкості закон поділяє  злочини на чотири категорії:

1) злочини невеликої тяжкості. За  ці злочини передбачено покарання  у виді позбавлення волі на  строк не більше двох років  або інше, більш м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості. За  них передбачено покарання у  виді позбавлення волі на строк  не більше п'яти років;

3) тяжкі злочини. Санкція відповідних  статей передбачає за ці злочини  покарання у виді позбавлення  волі на строк не більше  десяти років;

4) особливо тяжкі злочини, до  яких належать суспільно небезпечні  діяння, за які передбачено покарання  у виді позбавлення волі на  строк понад десять років або  довічне позбавлення волі.

 

14. Дайте характеристику видів покарань для неповнолітніх.

Закон передбачає вичерпний перелік видів  покарань, що можуть бути застосовані  до неповнолітнього. Відповідно до ч.1 ст.98 це такі основні види покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк. На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані  і додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Відповідно  до ч. 1 ст. 99 штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний  доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Частина 2 цієї статті обмежує розмір штрафу: він може бути призначений у межах  до п'ятисот встановлених законом неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян з  обов'язковим урахуванням судом  майнового стану неповнолітніх.

  Значно пом'якшені щодо неповнолітніх  і такі види покарань, як громадські  та виправні роботи.

  Відповідно до ст. 100 ці види  покарання можуть бути призначені  тільки неповнолітнім від 16 до 18 років. Крім того, значно меншими  є строки цих покарань: громадські .роботи можуть бути призначені  на строк від тридцяти до  ста двадцяти годин і тривалість  їх не може перевищувати двох  годин на день; строк виправних  робіт встановлений від двох  місяців до одного року, при  цьому відрахування в прибуток  держави призначаються судом  у розмірі від п'яти до десяти  відсотків.

  На підставі ст. 101 арешт полягає  у триманні неповнолітнього в  умовах ізоляції в спеціально  пристосованих установах і може  бути призначений тільки неповнолітнім,  які досягай на момент постановлення  вироку шістнадцяти років і  на строк від п'ятнадцяти до  сорока п'яти діб.

  Позбавлення волі відповідно  до ч.2 ст.102 взагалі не може  бути призначено неповнолітньому,  який вперше вчинив злочин  невеликої тяжкості.

  Крім того, КК визначає більш  низькі (ніж повнолітнім) межі  максимальних строків позбавлення  волі. Частина 1 ст. 102 передбачає, що  покарання у виді позбавлення  волі особам, які не досягли  до вчинення злочину вісімнадцятирічного  віку, не може бути призначене  на строк більше десяти років,  а у випадках, передбачених в  п.5 ч. 3 ст. 102 - не більше п'ятнадцяти  років.