Становлення та організаційна побудова Державної служби охорони при МВС України”

Стосовно пунктів централізованої  охорони треба вказати, що вони створюються  за умови їх рентабельності в підрозділах  охорони, які діють при органах  внутрішніх справ. У м. Києві, Сімферополі, Севастополі та областях вони можуть організовуватися при управліннях, відділах Державної служби охорони  при ГУМВС, УМВС України в Криму, в областях, м. Києві. На них покладаються завдання з контролю за організацією служби груп затримання ПЦО відділів, відділень охорони, що мають кілька ПЦО, ці функції можуть бути покладені  на найбільший (головний) пункт. ПЦО  поділяються на вісімнадцять категорій, для кожного з яких, відповідно до Типових штатів, визначенні найменування і кількість посад.

Штатна чисельність Пункту централізованої охорони визначається з огляду на обсяг роботи по забезпеченню надійної охорони за допомогою пунктів  централізованого нагляду об’єктів, місць зберігання особистого майна  громадян, рівня автоматизації, необхідності скорочення витрат на утримання охорони, економічної ефективності. Посади працівників  пунктів вводяться за рахунок коштів, що надходять за договорами на всі види охоронних послуг. Чисельність груп затримання та інших посад на ПЦО в разі потреби може бути збільшена залежно від наявності коштів на їх утримання. Посади молодшого начальницького складу груп затримання відповідно до встановленого порядку включаються в штат стройових підрозділів міліції охорони. Їх кількість залежить від дислокації об’єктів, що охороняються, криміногенної обстановки районів, розташування Пункту централізованої охорони, необхідності для закриття міліцейського поста за часом охорони.

Завдання по обслуговуванню засобів охоронної сигналізації на охоронюваних об’єктах покладаються на групи технічного обслуговування засобів охоронної сигналізації, створеними при даних підрозділах. Безпосередньо обслуговування здійснюють електромонтери, кількість яких встановлюється відповідно до Типових штатів залежно  від кількості умовних установок  охоронної сигналізації, що обслуговуються [9].

Безпосереднє управління у загальній структурі Державної  служби охорони здійснюється структурними підрозділами – управліннями, відділами  і відділеннями Державної служби охорони при МВС України, що перебувають  у підпорядкуванні місцевих органів  внутрішніх справ.

Враховуючи специфіку  охоронюваних об’єктів підрозділами ДСО при МВС України, останнім надано право в межах своєї  компетенції створювати відділення із меншою, ніж встановлено нормативним  актами, кількістю співробітників. Так, зокрема, здійснюється охорона  установ банків; підрозділами, що утримуються  за договорами з підприємствами, установами, організаціями. Такі ж відділення можуть створюватися з міліціонерів груп затримання пунктів централізованої охорони  відділень охорони при міськрайорганах  внутрішніх справ. У складі батальйонів, рот, взводів можуть створюватись роти, взводи, відділення міліції груп затримання.

З метою виконання спеціальних  функцій, що вимагають спеціальної  додаткової підготовки, у складі підрозділів  Державної служби охорони утворюються  спеціальні підрозділи. Для забезпечення надійного захисту перевезень грошей, цінних вантажів та інших видів майна юридичних осіб, громадян наказом МВС України від 28 січня 1993 р. № 42 в системі Державної служби охорони створені спеціальні підрозділи міліції охорони „Титан” [7]. Вказаний підрозділ є структурною ланкою управлінь (відділів) Державної служби охорони. Структура підрозділів, їх чисельність напряму залежить від специфіки договорів, термінів і стабільності договірних відносин, наявних коштів, спрямованих на охорону і забезпечення самоокупності підрозділу. Підрозділи міліції „Титан” створюються відповідно до наказу Департаменту Державної служби охорони в управліннях (відділах) охорони при управліннях (головних управліннях) МВС України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і утримуються за рахунок коштів, що надходять за договорами від замовників за виконання обов’язків з охорони власності і забезпечення безпеки.

Проте на сьогодні, з урахуванням  збільшення мережі недержавних охоронних  організацій, що надають різноманітний  спектр охоронних послуг, спостерігається  повільна тенденція до зменшення  присутності на охоронному ринку  держави Державної служби охорони  при МВС України. Вирішення цієї проблеми можливе за рахунок підвищення службою рівня договірного обслуговування об’єктів (майна), здійснення фізичної охорони фізичних осіб, використання найновітніших засобів технічної  охорони об’єктів усіх форм власності, а також здійснення реклами переліку послуг, що надаються із зосередженням  уваги на позитивних результатах  такої діяльності.

Таким чином, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що діяльність державних охоронних  організацій полягає у здійсненні відповідно до чинних нормативно-правових актів України комплексу охоронних  та попереджувальних заходів з метою  усунення посягань на об’єкти та майно  державних організацій, забезпечення особистої фізичної охорони службових  осіб, а також надання охоронних  послуг на договірних засадах юридичним  та фізичним особам.

2.2. Завдання Державної служби охорони при МВС України та  функції діяльності підрозділів

У діяльності Державної  служби охорони панують кілька підходів до визначення її призначення та місця  в системі органів внутрішніх справ. Один з них викладений у  „Концепції реформування Державної  служби охорони при МВС України”, затвердженої Колегією МВС України 14 лютого 2000 р. Відповідно до цього напряму  вказується на потребу приведення діяльності Державної служби охорони до „сучасних” вимог, а саме: „обмежити застосування міліції охорони виключно на особливо важливих об’єктах, визначених Кабінетом  Міністрів України, та в групах затримання для реагування на спрацювання засобів охоронної сигналізації” [44].

Відповідно до ст. 2 Закону України від 20 грудня 1990 р. „Про міліцію” та Настанови з організації служби нарядів міліції охорони [2], основними завданнями Державної служби охорони є:

• забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
• запобігання правопорушенням та їх припинення;
• охорона і забезпечення громадського порядку;
• захист власності від злочинних посягань;
• участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України  від 15 серпня 2001 р. „Про заходи щодо вдосконалення  охорони об’єктів державної та інших  форм власності”, що затверджує Положення  про Державну службу охорони при  Міністерстві внутрішніх справ України, основними завданнями Державної  служби охорони є:

• здійснення за договорами заходів охорони особливо важливих об’єктів згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України, інших об’єктів (обмежені території, будівлі та споруди тощо), вантажів, а також грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, інкасації в місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і перевезення цінностей Національного банку, забезпечення особистої безпеки громадян;
• розроблення основних вимог до захисту об’єктів та громадян від злочинних посягань, типових договорів і вимог до інженерно-технічного зміцнення та захисту об’єктів, оснащення їх технічними системами та засобами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу (далі - технічні засоби охоронного призначення), а також інструкцій та інших документів, що регламентують виконання охоронних функцій;
• участь у проведенні єдиної технічної політики впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація) [4, 8].

Державна служба охорони  при МВС України, виходячи зі змісту та обсягу покладених на неї завдань:

1) визначає за погодженням  із власниками майна або уповноваженими  ними органами чи особами вид  охорони під час її організації  (міліцейська, цивільна, за допомогою  пунктів централізованого спостереження  тощо);

2) запобігає правопорушенням  і припиняє їх у місцях несення  служби;

3) реалізує технічні  засоби охоронного призначення  і надає послуги з їх проектування, монтажу, ремонту та обслуговування;

4) бере участь у розробленні  комплексу стандартів на технічні  засоби охоронного призначення  з урахуванням міжнародних вимог  і норм, розвитку міжнародного  співробітництва у галузі їх  стандартизації, а також співробітництва  з вітчизняними та іноземними  суб’єктами підприємницької діяльності у галузі розроблення, стандартизації, проектування, виробництва, монтажу та обслуговування зазначених технічних засобів;

5) забезпечує випробування  вітчизняних та іноземних зразків  технічних засобів охоронного  призначення для подальшого впровадження;

6) укладає договори на  виробництво технічних засобів  охоронного призначення, відповідних  датчиків і приладів на державних  та інших підприємствах України  й інших держав;

7) здійснює в установленому  порядку сертифікацію технічних  засобів охоронного призначення,  що застосовуються на території  України;

8) погоджує за заявками  замовників проекти в частині  забезпечення технічними засобами  охоронного призначення об’єктів  і споруд, що будуються (реконструюються);

9) організує проведення  технічної експертизи та підготовку  висновків про якість проектування  та виробництва технічних засобів  охоронного призначення;

10) проводить в установленому  порядку зовнішньоекономічну діяльність [45. 52].

Отже, перелічене коло завдань, поставлених перед Державною  службою охорони МВС України, є визначальним орієнтиром при здійсненні повсякденної діяльності. Разом з  тим, реалізація окреслених завдань  напряму визначають та формують функції  діяльності Державної служби охорони.

Ознайомлення зі значною  кількістю спеціальної літератури, присвяченої дослідженню функцій  державного управління, дозволяє зробити  висновки про існування їх численних  класифікацій та різновидів. З цього приводу Галунько В.В.. виділяє два типи функцій: функції, що проявляють себе у відтворенні суспільства, незалежного від того, який тип відносин панує у ньому; функції управління, що служать цілям розвитку суспільства, як конкретної суспільно-економічної формації [23].

У свою чергу, Плигун Ю. виділяє також дві функції управління: ті, що виражають цілі та зміст управлінської діяльності, і процесуальні функції, які включають багато дій організаційно-розпорядчого та виконавчого характеру [62].

Дослідник проблем діяльності органів внутрішніх справ В.М. Плішкін  визначає низку таких функцій: прогнозування, планування, аналіз, інформація, організація, розпорядництво (або командування), керування, комунікація, контроль, мотивація, дослідження, оцінка, координація, прийняття  рішень, підбір персоналу та деякі інші.

Здійснюючи класифікацію функцій державного управління, В.М. Плішкін поділяє їх на загальні та приватні; загальні та особливі; загальні та спеціальні (спеціалізовані, специфічні); загальні та конкретні; основні (важливіші) та додаткові (допоміжні, обслуговуючі) тощо [63].

Будь-який державний орган  виконує відповідно згідно з покладеними  на нього завданнями певну частку функцій держави. Наприклад, діяльність підрозділів Державної служби охорони  спрямована на вирішення завдань: охорони  власності; охорони життя і здоров’я громадян а також громадського порядку  від злочинних посягань; попередження та припинення правопорушень; розкриття  злочинів. Будь-яке із цих завдань  передбачає здійснення владного набору функцій. Функції, які відповідають призначенню тієї чи іншої соціальної системи, називаються основними (об’єктними) функціями. Вони індивідуальні для  конкретної системи, що визначається своєрідністю об’єкту впливу, особливостями суспільних відносин, що ними регулюються, це –  функції системи управління.

На відміну від них, загальні функції управління призначені для упорядкування діяльності самої  системи державного органу. Вони передбачають різні види управлінської діяльності, яка здійснюється з метою забезпечення успішного виконання основних функцій. Щодо останніх, загальні функції управління носять вторинний, допоміжний характер. Будь-яка з них є відособленою, відносно самостійною часткою управлінської  діяльності, продуктом процесу розподілу  праці та спеціалізації управління. Інакше кажучи, це – функції процесу  управління.

Всі функції підрозділів  Державної служби охорони загалом  можна поділити на головні, допоміжні  та командні. Кожна з цих груп функцій поділяється на більш  вузькі, які у сукупності і утворюють  систему функцій Державної служби охорони [50].

В теорії управління під  головними функціями розуміють  такі, що мають на меті забезпечити  колективні потреби населення (клієнтів), як для суспільства загалом, так  і тоді, коли йдеться про частину  його індивідів, зокрема. Історично, особливо на перехідному етапі, спостерігається  зростання кількості функцій. Збільшується кількість таких завдань, з якими  стикається Держава служба охорони, виконуючи численні економічні і  соціальні завдання. Схематично, головні  функції Державної служби охорони  можна поділити на три категорії: охоронні функції (охорона власності); фінансово-економічні функції; адміністративні  функції; соціальні функції.