Аналіз недоліків ринкового механізму

      Особливість японської економіки полягає  в існуванні розвиненої системи "кейрецу". Для цих фінансово-промислових груп підтримка постійних контактів означає більше, аніж отримання прибутку. Крім того, кожна "кейрецу" зосереджується на виробництві в обраній галузі, не конкуруючи з іншими групами. Приватні підприємства у структурі економіки вдало поєднуються з державними. Останні перебувають під наглядом відповідного міністерства, яке контролює їх бюджет і призначає керівництво. Ступінь контролю залежить від характеру діяльності підприємства. Підприємства ще можуть мати змішану форму власності. Державні підприємства діють на засадах самоокупності, однак більшість із них має акціонерний фонд, вільний від дивідендів, від уряду, а деякі отримують прямі субсидії.[32]

      Досвід  Японії показує, що в умовах відбудови  економіки й формування ринкового середовища великого значення набуває промислова політика з розвитку обраних пріоритетних галузей. Пошук таких галузей має відбуватися на основі всебічного вивчення можливостей і потреб економіки. Ефективним є принцип поєднання самоокупності та явної самостійності державних підприємств. В Японії таких підприємств було найбільше в період швидкого розвитку, а приватизація розпочалася після досягнення певного рівня розвитку економіки. Крім того, фінансова допомога з-за кордону зазначається на спеціальному бюджетному рахунку, аби можна було контролювати обсяги її використання. Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює протекціоністську політику в галузях і сферах суттєво важливих для Японії.

      Підсумовуючи  все вище означене, необхідно зазначити, що держава повинна взаємодіяти з ринком там, де виявляються неспроможності ринкового механізму, а саме – нейтралізувати руйнівну дію монополії; доповнювати ринок страхових послуг заходами щодо забезпечення суспільно нормального достатку; перетворювати ринкові екстерналії на економічні інтерналії; забезпечувати підприємництво вірогідною інформацією в достатньому обсягу; підтримувати соціальну рівність у суспільстві як передумову для стабільності ринкових перетворень. Міра державного втручання в ринкову економіку в різних країнах неоднакова. У кожній країні склалася своя модель державного регулювання. Так, у США переважають податково-бюджетні методи при невеликих розмірах власності. Для Західної Європи характерне сполучення високої частки державних витрат у ВВП із наявністю (особливо в 1950-80-х рр.) значного держсектора, насамперед у фінансовій сфері і галузях інфраструктури. У Японії при відносно невеликій частці бюджетних витрат у ВВП і незначних розмірах держсектора склалася унікальна система взаємодії державних органів і найбільших корпорацій для реалізації стратегічних цілей в економіці. Цей цінний досвід варто було б запозичити й Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2. Вплив зарубіжного досвіду у вирішенні проблеми неспроможності вітчизняного ринку.

      Для сучасної держави важливе значення має ефективне державне регулювання економіки. У Звіті про світовий розвиток Світового банку "Держава в мінливому світі" зазначається, що саме зростання впливу держави сприяло переміщенню акценту з кількісного аспекту на якісний. В даний час сучасна держава поряд з економічним прагматизмом прагне дотримуватися інтересів суспільства в цілому, насамперед соціально незахищених верств населення, захищати інтереси майбутніх поколінь, охороняти навколишнє середовище. Основна ідея підходу полягає в тому, що механізми державного регулювання для країн, що переходять до ринкової економіки, мають свою особливу специфічність, що відрізняють ці механізми від тих, які діють як у країнах з командно-директивною економікою, так і в країнах з високорозвиненими ринковими відносинами. У перехідні періоди посилення ролі держави в економіці необхідно з цілої низки причин.[10]

      На  сучасному етапі наша держава  намагається створити цілісну програму соціально-економічного розвитку, реформувати  економіку, забезпечити необхідні механізми господарювання, відповідну фінансово-бюджетну, кредитну та грошову системи. Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути країни, для яких характерна змішана економіка, що грунтується на різних формах власності, домінуючими при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку. При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразками. Він - невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Сучасні розвинені країни заходу на побудову розвиненого ринку витратили 3-4 десятиліття. Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур - приблизно два десятиліття. При цьому ринок "маленьких азіатських драконів", як називають ці країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки. [11]

      Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Найбільш прийнятною є модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Хоча з досвіду економічно розвинених країн можна взяти певні уроки для формування максимально ефективної моделі для нашої країни, яка б могла легко справлятися з дефектами ринкової економіки нашої держави та створювати підґрунтя для формування міцної економіки . Прикладом країни, з якої наша держава могла б запозичити досвід, є  Японія.

      В економіці Японії є кілька вартих уваги положень, що могли б зацікавити Україну. Форми фінансово-кредитного впливу в Японії розглядаються не як грошове забезпечення завчасно визначених планових витрат, а по суті становлять зміст своєрідного державного планування і прогнозування. Японські економісти постійно наголошують: потрібно поетапно усувати пряме державне втручання, тоді як регулювання до певної міри є обов'язковим. Інструментом регулювання має бути не пряме планування або інші форми подібного втручання, а використання державних фінансів і кредиту через запровадження відповідної бюджетної та кредитної політики.

      Цікавим є досвід ліквідації державної власності  й перетворення її на державні акціонерні компанії. Загальна схема дій при  цьому орієнтовно така. З метою  оцінювання майна й заборгованості створюється ліквідаційна комісія з представників органів держави, яка визначає надлишки основних фондів (землі, будівель і устаткування), матеріальних запасів, вживає заходів реалізації їх на ринку, аби покрити заборгованість; залишкові фонди вона оцінює за залишковою вартістю. Робітників звільняють, однак на ліквідаційну комісію покладається відповідальність за їхнє працевлаштування. Такий принцип держаної політики  змусив забути нашу країну про такі важливі проблеми сьогодення, які притаманні нашій економіці.[19]

      Основними структурними елементами будь-якого  ринку є попит, пропозиція і ціна, взаємодія яких втілюється у механізмі  досягнення ринкової рівноваги.

      Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціонування економічних зв’язків господарюючих суб’єктів, що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, і як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання. [11]

      Об’єктивними  умовами існування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб’єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

      Наскільки важливе значення має належне  законодавче регулювання для  вирішення складних проблем економічного розвитку України свідчить, зокрема, досвід створення та розвитку правових умов іноземного інвестування. Залучення іноземних інвестицій є одним із суттєвих засобів фінансування виробничого, соціально-економічного та науково-технічного розвитку нашої держави.

      Навіть  такі високорозвинуті держави, як США, Великобританія, Японія, Німеччина, Франція  та інші широко користуються іноземними інвестиціями для економічного розвитку держави.

      Щодо  структури ринку, то її розглядають  з різних точок зору, що пов’язано  зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів (засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці (робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).

      Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою: внутрішній ринок - місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок - транснаціональний та світовий.

      З урахуванням конкретних видів товарів  і послуг виділяють ринок спеціалізованих  товарів (промислових, продовольчих, комп’ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).

      Свої  функції ринок виконує через  розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово - збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

      Україні, в сучасних умовах, як і іншим  постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

      Конкуренція, а також вільне ціноутворення - необхідні  інститути ринку, не можуть функціонувати  через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність введення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

      Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим  відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається досить повільно, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку. [7]

      Для того щоб суб'єкти національного  ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

        В ринковому середовищі України  підприємства значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Їм приходиться вибирати: продавати товар самим чи скористатися послугами посередників. Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції , більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм певну користь.

      У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого  продажу. Але навіть якщо товаровиробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, в багатьох випадках він заробляє більше, якщо збільшить  капіталовкладення у свій основний бізнес. Використання посередників пояснюється в основному їх неперевершеною ефективністю в забезпеченні широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності посередники пропонують фірмі більше того, що вона сама може зробити наодинці.

      Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення. Тому важливе місце у цьому випадку відіграє  проблема соціального захисту населення. Внаслідок нерівномірного розподілу доходів між населенням країни відбувається їх значна соціальна диференціація, тому для забезпечення соціального захисту населення Україна повинна мати власний державного механізм регулювання, в якому б використовувався досвід зарубіжних країн.