Аналіз недоліків ринкового механізму

      Слід  зауважити, що проблема виникає не через  сам факт існування суспільних благ. Проблему викликає питання стосовно того, хто ж буде оплачувати витрати на виробництво суспільних благ. Кожний споживач усвідомлює, що не сплачуючи за користування суспільним благом, він все одно матиме можливість ним користуватися. Адже, як зазначалося, надання суспільного блага кожному новому споживачеві, крім першого, не потребує додаткових витрат на виробництво цього блага. Водночас, кожен споживач не бажає і платити за інших споживачів цього блага. Тому споживачі намагаються уникнути оплати вартості користування суспільним благом. Оскільки це нагадує ситуацію з проїздом в громадському транспорті безбілетних пасажирів (так званих “зайців”), то і ця ситуація одержала назву проблеми “зайців”, тобто осіб, що бажають користуватися благом, але не бажають платити за нього. [11]

      Наприклад повертаючись до прикладу із склянкою соку (чистого приватного блага), можна стверджувати, що оскільки лише один споживач одержує вигоду від споживання цієї склянки соку, то його можна змусити заплатити за неї. У випадку із суспільним благом це зробити складно.

      Як  наслідок, суб’єкт господарювання також не зацікавлений у виробництві  та постачанні на ринок суспільного блага, оскільки він не впевнений, що споживачі заплатять за користування цим благом і він одержить прибуток. Через неготовність споживача платити за користування суспільним благом та неготовність суб’єкта господарювання пропонувати на ринку потрібний обсяг цих благ не може утворитися ринкова ціна цього блага, яка має відображати рівновагу між попитом та пропозицією.

      Отже, виникає суперечність: потреба у  виробництві суспільних благ існує, оскільки споживачі одержують вигоду від користування ними, але ринок не спроможний ефективно виробляти та розподіляти суспільні блага. Споживачі можуть добровільно домовитися про сплату однакового розміру грошей за користування суспільним благом. Проте неминучими будуть суперечки щодо того, хто більше користується благом, а також бажання ухилитися від сплати плати за таке користування.

      В цій ситуації держава може втручатися з метою налагодження ефективного  виробництва суспільних благ. Діям держави сприяє те, що всі громадяни  усвідомлюють, що за користування суспільними благами все ж таки необхідно заплатити якусь певну суму (проблема полягає у тому, що не кожен з них згоден платити за це конкретну частку цієї суми).

      Держава має альтернативи: або самостійно виробляти суспільні блага на ринок, або відшкодовувати суб’єктам господарювання витрати на виробництво цих благ. Для кожного з цих завдань підходять існуючі способи вирішення: фінансування виробництва суспільних благ за рахунок бюджетних коштів (пряме або через надання субсидій виробникам благ), запровадження цільових податків чи зборів з метою повного або часткового відшкодування вартості виробництва суспільних благ (зрештою, це теж є бюджетне фінансування). Важливим чинником на користь прийняття рішення про участь держави у тій чи іншій формі у виробництві суспільних благ має бути перевищення розміру загальних вигод, одержуваних споживачами, над розміром державних витрат.

Проблема  монополій

      Суттєвими умовами  конкуренції є:

• наявність на ринку багатьох продавців та багатьох покупців;
• пропозиція тих товарів, кожен з яких має замінники, які також пропонуються на ринку;
• відсутність для суб’єктів господарювання обмежень щодо входження на ринок (вхідних бар’єрів).

      З цих умов кожен окремий продавець  чи покупець має незначний вплив  на ринкові ціни і змушений продавати чи купувати певний товар за тією ціною, яка встановлюється ринком як рівновага попиту та пропозиції цього товару. Порушення хоча б однієї з умов конкуренції створює ситуацію, коли один продавець чи покупець або їх група одержує можливість істотно впливати на ринкову ціну, нав’язувати іншим учасникам ринку свою ціну, яка не співпадає з тією ціною, яка могла б бути встановлена конкурентним ринком. Здатність суб’єкта господарювання або споживача впливати на ринкову ціну аж до її встановлення має назву "ринкової влади".

      Стан  повної конкуренції, за якого діють  всі умови конкуренції, досягається  не завжди і не на всіх ринках. Іноді  на ринках виникає стан монополії, за якого:

• весь або переважна більшість обсягу певного товару/послуги пропонується одним суб’єктом господарювання (державної чи приватної форми власності);
• частка кожного споживача у обсязі споживання цього товару є несуттєва;
• товар, який пропонується, не має близьких замінників;
• для суб’єктів господарювання існують обмеження щодо входження на ринок цього товару (вхідні бар’єри).[27]

      Слід  зазначити, що окремі ринки за своєю  природою є апріорі неконкурентними. Це так звані ринки у стані природної монополії. Схематично, стан природної монополії на ринку означає, що один суб’єкт господарювання може виробляти та постачати товар за меншою ціною, ніж коли б виробництвом та постачанням цього товару займалися два та більше суб’єктів господарювання. Така парадоксальна на перший погляд ситуація з ціною товару виникає внаслідок економії на масштабі.

      Економія на масштабі означає, що особливості технології дозволяють одночасно із збільшенням загального обсягу виробництва (постачання) товару зменшувати витрати на виробництво (постачання) однієї одиниці цього товару і, відповідно, зменшувати вартість як одиниці товару, так і загального обсягу товару (так званий ефект спадної вартості). За рахунок економії на масштабі досягається як більша ефективність виробництва і розподілу товарів, так і більша ефективність у задоволенні потреб споживачів.

      Наприклад, обсяг початкових інвестицій у побудову системи водопостачання у місті, а також постійних експлуатаційних витрат буде значним незалежно від того, чи цією системою потім буде користуватися один чи десять споживачів, чи кілька мільйонів споживачів. При цьому вартість постачання води кожному додатковому споживачеві буде меншою, ніж вартість її постачання попередньому споживачеві, тобто, взагалі, вартість постачання води для кожного додаткового споживача прямуватиме до нуля, а середня вартість – зменшуватиметься. А отже, зі збільшенням обсягів постачання води меншою буде для споживача і ціна за умовний літр води.[18]

      За  припущенням, на ринку у стані  природної монополії певний товар  пропонується за найнижчою можливою ціною лише за тієї умови, що цей товар виробляє тільки один виробник. Це можна пояснити тим, що якщо б два та більше суб’єктів господарювання постачали воду для міста, вони повинні будувати та експлуатувати власні системи водопостачання, а витрати на це є приблизно такими, що й у тому випадку, коли б у місті існувала одна система водопостачання. Проте кожен суб’єкт господарювання матиме можливість постачати воду лише частині, а не всім споживачам міста. Відповідно, незважаючи на те, що при самостійному постачанні води для кожного суб’єкта господарювання також буде виникати ефект спадної вартості, всі вони разом не зможуть досягти найнижчої ціни на воду, яку може досягти постачальник-монополіст.

      Традиційно  стан природної монополії існує  у сферах постачання трубопроводами нафти, газу та інших речовин, централізованого водопостачання та водовідведення, перевезення залізничним транспортом, надання послуг зв’язку загального користування, передачі та розподілу електроенергії, тобто у сферах, де особливості технології забезпечують дію ефекту спадної вартості. Стан природної монополії на тих чи інших ринках виникає завдяки дії ринкового механізму, і лише підтримується, а не санкціонується державою. При цьому немає потреби у встановленні державою обмежень для входження на ринок, який перебуває у стані природної монополії, оскільки особливості технології є головним вхідним бар’єром (адже нові учасники ринку не зможуть досягти найнижчої можливої ціни, яку пропонує вже діючий учасник ринку).

      На  відміну від апріорі неконкурентних ринків у стані природної монополії, окремі конкурентні ринки можуть бути перетворені у неповністю конкурентні через встановлення на них монопольного становища одного або кількох суб’єктів господарювання.

      За  умов неповної конкуренції окремі суб’єкти господарювання можуть впливати на ціни, внаслідок чого ціна одиниці товару значно перевищує витрати на її виробництво і не співпадає з ціною, яка могла б бути встановлена як рівновага попиту та пропозиції. Відповідно, споживачі на неповністю конкурентних ринках несуть витрати через завищені ціни. Однак суб’єкти господарювання за рахунок завищення цін (встановлення монопольних цін) одержують прибуток.

      Причиною  виникнення монопольного становища  на ринку є існування або встановлення ззовні бар’єрів для входження нових  суб’єктів господарювання на цей ринок. Існування таких бар’єрів та обмеження кількості суб’єктів господарювання на певному ринку є також і причиною неспроможності ринкового механізму самому “знайти” рівноважні ринкові ціни.

      Під вхідними бар’єрами часто розуміється  надання державою окремому або групі суб’єктів господарювання ексклюзивного права на провадження певного виду господарської діяльності і нормативне встановлення обмежень чи навіть заборон іншим суб’єктам займатися цим видом діяльності. Ці вхідні бар’єри можуть мати форму ліцензування, акредитації, надання привілеїв, захисту авторських прав, тобто є законодавчими бар’єрами. Однак вхідними бар’єрами можуть бути і абсолютна перевага певного суб’єкта господарювання у вартості продукції, монопольне володіння всім обсягом ресурсу, необхідного для виробництва товару, потреба у значних початкових інвестиціях чи капіталі, а також високі транспортні витрати або взагалі „нетранспортабельність” окремих товарів, що зумовлює створення місцевих монополій.[25]

      Окремою проблемою є монопольна діяльність держави, яка часом є виправданою, як у випадку надання адміністративних послуг, а часом - ні, наприклад, коли товар чи послуга, які монопольно пропонуються державою, можуть бути запропоновані на ринку суб’єктами господарювання.

      Як  зазначалося, однією з ознак неповної конкуренції на ринку є те, що товар, який пропонується, не має близьких замінників. Така ситуація призводить до того, що обсяг попиту на цей товар менше залежить від зміни ціни на нього, ніж обсягу попиту на товари, які пропонуються на конкурентних ринках Це дає можливість монополістові обмежувати пропозицію товару або пропонувати товар з погіршеними, на відміну від звичайних, споживчими властивостями.

      Шляхами вирішення проблеми монополій (як природних  монополій, так і монопольного становища на ринку) можуть бути:

• перетворення монопольного ринку у конкурентний (в якості інструменту застосовується антимонопольне законодавство);
• регулювання діяльності монополій (головним чином таке регулювання проявляється у регулюванні граничного рівня монопольних цін);
• перетворення монополій на державні підприємства.[10]

Проблема  інформаційної асиметрії

      Однією  з необхідних умов повноцінної конкуренції  є безперешкодний обіг повної та достовірної інформації про ціни, характеристики товарів та послуг, які пропонує ринок, умови господарської діяльності, тощо. Однак на практиці ринок часто не має спроможності створити рівні для всіх учасників ринку умови доступу до необхідної інформації. В цій ситуації виникає проблема інформаційної асиметрії.

      Інформаційну асиметрію можна визначити як ситуацію, коли один з учасників певної взаємодії (наприклад, господарської операції) має більш повну та достовірну інформацію, пов’язану з цією взаємодією, ніж інший учасник взаємодії. Іншими словами, обсяг та достовірність інформації щодо певної взаємодії, яку мають її учасники, є різними, а отже існує інформаційна асиметрія. Не маючи інформації, необхідної для прийняття оптимального рішення, учасник взаємодії не має можливості й прийняти оптимальне рішення.

      Однією з причин виникнення інформаційної асиметрії є те, що інформація є товаром, тому за повну і достовірну інформацію необхідно платити, тоді як учасники взаємодії не завжди готові це робити.

      Проблема  інформаційної асиметрії часто  існує у відносинах між продавцем та покупцем певного товару чи між виконавцем та замовником послуги. Покупець (замовник) опиняється у ситуації несприятливого вибору, оскільки він, як правило, знає менше про характеристики якості та безпеки товару, кваліфікацію виконавця послуги, ніж сам продавець товару або виконавець послуги.

      Відповідно, у споживача виникає надмірна оцінка або недооцінка характеристик  товарів чи послуг. Тобто, споживач готовий сплатити за товари чи послуги, виходячи із власних очікувань щодо вигоди, яку він отримає від споживання цих товарів чи послуг, яка не має нічого спільного з реальною вигодою.

      Наприклад, одним з факторів, які виправдовують застосування різних видів державного регулювання медичної практики, є існування інформаційної асиметрії у відносинах між хворим та лікарем. Складність методів діагностування, лікування та профілактики обумовлює ситуацію, коли хворий не готовий до сприйняття всієї необхідної інформації щодо його хвороби і, як правило, таку інформацію не одержує. Відповідно, пацієнт не має можливості самостійно обрати найкращий варіант лікування і, крім того, не обізнаний з усіма ризиками, які можуть виникнути у ході лікування. Отже, пацієнт змушений покладатися на компетентність та досвід лікаря щодо лікування хвороби, на яку він хворіє. При цьому критерії, за якими пацієнти визначають рівень кваліфікації лікарів, є досить суб’єктивними і здебільшого не співпадають з критеріями, якими користуються самі лікарі. Це ускладнює для пацієнта вибір найкращого лікаря. [20]