Аналіз недоліків ринкового механізму

      В теорії державного регулювання ринкових відносин існують дві полярні точки зору на спроможність ринку врегульовувати ці проблеми.

      Одні  фахівці стверджують, що ринковий механізм самостійно, без державного втручання  може досягти вказаних вище суспільно  значущих цілей і вирішити всі  поточні проблеми, які можуть при цьому виникнути. Тобто, завжди і в усіх випадках працює механізм саморегулювання ринку, а тому державне регулювання є зайвим.

      Інші  ж фахівці вважають, що ринок самостійно не може досягти суспільно значущих цілей і навіть сам породжує негативні  наслідки для життєдіяльності суспільства. Відповідно, для досягнення цих цілей і подолання проблем, які спричиняє робота ринку, існує необхідність у регулюванні зі сторони держави.

      На  сьогодні загальноприйнятою є точка  зору, що хоча ринок має діючий механізм саморегулювання, але можливості цього механізму саморегулювання не безмежні. У реальному житті часто виникають проблеми, коли обмежені суспільні ресурси використовуються у нераціональний спосіб, що, в свою чергу, не дає можливості досягти максимальних для суспільства результатів (ці проблеми мають назву "неспроможності ринку"). Крім того, дія механізму саморегулювання спрямована головним чином на унормування відносин між учасниками господарських відносин. При цьому не надається належної уваги негативному впливові, які можуть породжувати ці господарські відносини для осіб, які не є учасниками ринку. До того ж, ринок самостійно не може забезпечити деяких цілей, які є важливими для інтересів суспільства (наприклад, адміністрування збирання податків, обмеження поширення наркотиків тощо).

  З іншої сторони, не можна погодитись, що ринок взагалі не спроможний до саморегулювання і лише спричиняє негативні впливи для членів суспільства.

      Випадки, коли втручання держави є виправданим  з точки зору інтересів суспільства, є досить обмеженими. До цих випадків належать описані в теорії неспроможності ринку, коли дії держави спрямовані на сприяння ефективній роботі ринку, та обмежена кількість випадків, коли держава втручається у роботу ринку для забезпечення суспільних інтересів.

      Німецький філософ Еммануїл Кант головним завданням  держави вважав обмеження абсолютної свободи природного стану ( status naturalis ) за допомогою законів, в рамках яких окрема людина була б захищеною від свавілля інших, що робить можливим мирне співіснування – status civilis, в якому всі можуть розвивати свої таланти і вміння. Англійський філософ Томас Гоббс вважав, що держава виникла як результат договору між людьми, який поклав кінець природному стану “війни всіх проти всіх”. [15]

      Нобелівський  лауреат, американський економіст Дж. Бьюкенен виділяє дві головні функції держави – захисну (protective) і продуктивну (productive) або виробничу . Тобто держава як інститут політичної організації суспільства може сприяти спільній діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин і підвищувати рівень економічного добробуту країни двома шляхами:

      а) забезпечувати захист життя людей, їхньої свободи і власності, якщо їхня власність набута законним шляхом, без застосування сили, шахрайства або крадіжки;

      б) забезпечувати певні суспільні блага, які мають специфічні властивості, що не дають змоги отримати їх за допомогою ринкових механізмів.[13]

      Захисна функція держави полягає в  гарантуванні внутрішньої і зовнішньої безпеки та правопорядку, включаючи  контроль за дотриманням законодавчих норм. Держава має монопольне право застосовувати силу з метою захисту громадян один від одного, а також для захисту від зовнішніх загроз. Іншими словами, держава запобігає збиткам, яких суб'єкти суспільних відносин потенційно можуть завдати один одному, і стежить за дотриманням законодавства, в рамках якого громадяни отримують можливість мирно співіснувати і ефективно взаємодіяти. Економічне значення захисної функції надзвичайно важливе. Якщо держава не виконує функцію економічного захисту, це призводить до серйозних і глибоких суспільних зрушень. Так, за умов, коли чітко не визначені, не захищені і не дотримуються права приватної власності, в суспільстві поширюється тенденція деформації соціальних цінностей і норм, пригнічуються стимули до ініціативності і чесної праці. В умовах, коли одні можуть змушувати платити за себе інших, ринок не може нормально функціонувати, оскільки механізм визначення реальних витрат виробництва товарів, на якому він заснований, не діє. Крім того, ресурси, права власності, які нечітко визначені або не достатньо захищені, піддаються надмірній експлуатації. Класичним прикладом такої ситуації є забруднення довкілля.

      Друга найважливіша функція держави –  продуктивна – полягає в забезпеченні громадян так званими суспільними благами, які мають дві характерні риси:

  •  Суспільні блага неможливо надати якомусь одному суб'єкту суспільних відносин, не зробивши їх в той же час доступними для інших;

  •  Дуже важко, а іноді й неможливо, обмежити коло споживачів суспільних благ лише тими, хто за них заплатив. [25]

      Тому  приватним підприємствам дуже складно  виробляти і продавати суспільні  блага, які неможливо справедливо  розподілити за допомогою ринкових механізмів. В силу самої природи  суспільних благ, встановити безпосередні зв'язки між платою за них та їхнім наданням практично неможливо. Тому в споживача немає стимулу їх купувати і плати за них гроші. Через ці дві характерні риси суспільних благ споживач намагається уникати оплати за такі блага, оскільки за нього можуть оплатити інші, а він, маючи відкритий доступ до таких благ, зможе користуватися ними безкоштовно.

      Суспільні блага забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій  мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові  дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.

        Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю – неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього. [27]

      Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються не винятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.

    Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

    Оптимальний обсяг виробництва суспільного блага визначається за допомогою „фантомних” кривих попиту( мал. 6) . Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі (А,Б) готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Оптимальним є обсяг, за якого гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на виробництво даного блага: .

    Суспільний  вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними  процесами. Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі прийняття рішень щодо реалізації суспільних проектів: у моделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів; у моделі представницької демократії рішення приймаються голосуванням депутатів. [15]

      Прикладом створення суспільного блага  може бути, наприклад, будівництво дамби, яка дає змогу запобігати повеней. Якщо підприємство будує дамбу для  регулювання стічних вод, важко  або майже неможливо обмежити коло осіб, які будуть користуватися цим благом, лише тими, хто зробив свій внесок у будівництво, і відмовити в користуванні тим, хто не виділив свою частку в створення цього суспільного блага. Усвідомлюючи це, потенційні користувачі суспільним благом, як правило, не хочуть компенсувати витрати на процес виробництва суспільних благ, намагаючись перекласти ці витрати на інших суб'єктів. Тому планування виробництва, виробництво і справедливий розподіл суспільних благ є однією з основних функцій держави.

      Класична  економічна теорія і механізми ринкового саморегулювання базуються на принципі, що зміна стимулів впливає на людську поведінку таким чином, що її можна передбачити, оскільки людина вибирає той спосіб дій, який забезпечує їй найбільше вигоди і найменше витрат. Але у випадку створення суспільних благ цей принцип призводить до суперечності між індивідуальними і суспільними інтересами, які не в змозі узгодити ринковими механізмами. Тому виникає потреба в застосуванні зовнішнього регулятора – держави, яка повинна в таких випадках застосовувати регуляторне втручання і таким чином знаходити “точку рівноваги” індивідуальних і суспільних інтересів. Суспільство виграє від того, коли процес планування і виробництва суспільних благ є об'єктом державного регулювання. І саме таку функцію держави визначав А.Сміт в своїй тезі про “три функції корони”. Держава має законне право робити те, що люди поодинці, без її втручання, або взагалі не можуть зробити, або зроблять це не дуже добре.

      Тобто існують теоретично визначені випадки, коли ринкові саморегульовані механізми не можуть гарантувати розв'язання всіх соціально-економічних проблем й цілковито врівноважити індивідуальні й суспільні інтереси. Навіть в конкурентній ринковій системі регулярно виникають ситуації неспроможності ринку, за яких ринкове саморегулювання необхідно замінювати або доповнювати механізмами державного регулювання.

      •  Державне регулювання зовнішніх ефектів. Ринок охоплює не всі соціально-економічні відносини суб'єктів макроекономічної системи. Діяльність виробників і споживачів призводить до виникнення зовнішніх ефектів, які безпосередньо можуть не мати грошової міри. Наприклад, ринок не в змозі врегулювати відносини в тому випадку, коли промислове підприємництво забруднює довкілля.

      •  Державне регулювання споживання суспільних благ. До суспільних благ належать національна оборона, охорона правопорядку, державне управління, єдина енергетична система, комунікаційні мережі і т.д. Розподіл суспільних благ є однією з регуляторних функцій держави в системі вільної конкуренції.  
В ХХ столітті епоха розвитку промисловості, індустрії, сучасної техніки та новітніх технологій, розвитку великих міст та значної концентрації людських мас висунула потребу оптимального поєднання принципів як державного, так і ринкового регулювань. З одного боку, виникла потреба в тому, щоб держава все ж таки регулювала складні і взаємопов'язані процеси і сфери суспільних ринкових відносин, а, з іншого, виявилося, що держава не в змозі досягти ефективного рівня регулювання без підтримки ринкових механізмів і факторів. Методи і засоби державного й ринкового регулювань стали поєднуватися і розподілятися за таким принципом: процес виробництва може й повинен регулюватися самокерованим ринковим механізмом, а держава повинна наглядати за створенням і функціонуванням цього механізму. [5]

      Діяльність  держави, спрямована лише на виправлення  неспроможностей ринку, далека від  досконалості. До неспроможностей ринку  додаються й помилки самої  держави. Економічні методи повинні  застосовуватися таким чином, щоб  вони не підміняли дії ринкових сил. Застосовуючи ті чи інші регулювання, необхідно суворо стежити за негативними ефектами і завчасно вживати заходи з ліквідації негативних наслідків. Існує модель, запропонована Фрідріхом фон Хайеком, яка базується на необхідності кардинального перетворення демократичних інститутів. Вони були створені, вважає він, для потреб управління, а не законодавства. Спочатку під демократією розуміли навіть не суть управління, а лише форму (чи процедуру) прийняття рішень.

      «Якщо ті, хто ухвалює рішення з будь-яких питань, – стверджує Ф. Хайек, – можуть видавати будь-який закон, то очевидно, що самі вони не підвладні закону». Прийняття законів і контроль за їх виконанням – це різні функції. Якщо виборний орган буде мати право змінювати самі закони, то він рано або пізно зробить все можливе, щоб укріпити і розширити свою владу. Безкоштовні роздачі суспільних благ окремим категоріям населення, привілеї різним групам з особливими інтересами стають умовою переобрання, засобом купівлі підтримки більшості, тобто політичною необхідністю. Збереження влади будь-якою ціною перетворюється на мету, розтрата суспільних благ – в засіб досягнення цієї мети. Така тенденція об’єктивно криє в собі небезпеку переродження демократичного ідеалу.