Аналіз недоліків ринкового механізму

      Ф. Хайек пропонує принципово новий спосіб формування законодавчих зборів. Для цього кожне покоління, що досягло 45 років, вибирає з свого середовища представників терміном на 15 років. Таким чином, в законодавчих зборах будуть представлені люди у віці від 45 до 60 років, представництво буде щорічно оновлюватися на 1/15. [9]

      Вищою інстанцією є конституція, яка визначає функції всіх органів влади. Законодавчі  збори формують урядові збори, вони, в свою чергу, – уряд, який керує  адміністративно-бюрократичним апаратом.

      Така  структура, на думку Хайека, дозволить уникнути перекручення демократичного ідеалу, захистить від переродження закону в свавілля, створить межі для зростання адміністративної машини.

      На  відміну від Хайека, Б’юкенен базується  на першорядній важливості формування не конституційних органів, а конституційних норм і правил. У зв’язку з цим важливе значення має послідовне розмежування Б’юкененом двох різних функцій держави:

      1) «держави, що захищає» 

      2) «держави, що виробляє». 

      Перша є результатом угоди людей  і своєрідним гарантом дотримання ними конституційного договору. Друга функція характеризує державу як виробника суспільних благ. Ця функція держави виникає на базі конституційних прав і свобод як своєрідний договір між громадянами з приводу задоволення їх спільних потреб в ряді товарів і послуг. Б’юкенен і його прихильники пропонують цілий набір правил, які перешкоджали б розвитку держави в напрямі автократичного режиму. Для порушників правил повинна бути передбачена система покарань. Однак при їх здійсненні виникає «дилема покарання»: «для забезпечення такого суспільного блага як законослухняність, повинно бути створене таке суспільне «антиблаго», як покарання. Витрати на покарання включають два елементи – витрати на виявлення порушників і витрати на їх покарання. Саме останні й розглядаються Б’юкененом як «антиблаго». Покарання обов’язково накладається expost ( «після»), хоч міра покарання повинна бути вибрана ехante («до»). На думку Б’юкенена, жодне покарання повністю не відшкодовує збитків, які воно завдає. Однак покарання все ж повинні застосовуватися, оскільки вони запобігають порушенням, які могли б бути здійснені в майбутньому, якби не було покарань. Тому створення ефективного політичного режиму вимагає дієвої правоохоронної системи – ефективної не стільки завдяки тягарю покарання, скільки його невідворотності.

      Ці  обидві теорії ставлять за мету послабити  вплив держави на ринкову економіку, водночас опираючись на державні механізми  для того, щоб нав’язати суспільству  прийнятні «правила гри» й контролювати їх дотримання. Роль держави тим більше значно зростає в перехідний період, коли необхідне серйозне перетворення традиційних інститутів. За Б’юкененом, в перехідній економіці необхідною умовою розвитку є «мінімальна політизація ринкового порядку». [4]

      Прийнятий закон про основні засади державної регуляторної політики у сфері господарювання фактично ставить перед собою таку ж мету, як теорії Хайека і Б’юкенена. Він так само, опираючись на адміністративні механізми держави, повинен створити умови для зменшення її втручання в саморегулювані механізми ринкової економіки, виробити в суспільстві оптимальні для всіх «правила гри» й контролювати їх дотримання.

      Якщо  державне втручання не може усунути  проблем, які перешкоджають виконанню  умов теорем добробуту, то оптимальне розміщення ресурсів не досягається. В такому разі застосовується теорія другого найкращого (або квазіоптимуму), яка запропонована Р.Дж.Ліспі та К.Ланкастером у 50-х роках: якщо одна з передумов оптимальності за Парето не може бути виконана, то найкраща із досяжних ситуацій (друга найкраща) може бути отримана лише при відході від інших умов Парето. Так, у випадку природних монополій (для яких типовою є зростаюча віддача від масштабу виробництва) при встановленні регульованих цін доводиться відмовлятись або від ефективних обсягів (коли ціни дорівнюють середній вартості), або вводити субсидії для виробника, які погіршують стан інших ринків (коли ціни встановлюють на ефективному рівні граничної вартості).[14]

      Окремою проблемою є регулювання так  званих “достойних” та “недостойних” благ. “Достойні” блага – споживання яких вважається у суспільстві бажаним, незважаючи на індивідуальні смаки та уподобання індивідів (медичні послуги, зокрема щеплення для запобігання інфекційним захворюванням, середня освіта, безпека руху на транспорті). Відповідно, споживання “недостойних” благ (або бажаних антиблаг) вважається небажаним і може навіть заборонятись (алкоголь, тютюн, наркотики). Питання про те, хто і як саме повинен приймати рішення про належність благ до достойних чи недостойних, є складною політичною проблемою. В кожному суспільстві ця проблема так або інакше розв’язується із використанням механізму суспільного вибору з урахуванням існуючих інститутів.

      Отже, розглянувши принципи функціонування ринкового механізму і виявивши його основні недоліки, можна прийти до висновку, що  існує досить значна потреба у державному регулюванні ринкової економіки. Механізми ринкового саморегулювання нездатні самостійно без втручання держави вирішувати важливі проблеми, тому необхідність  державного втручання у роботу ринкового механізму для подолання дефектів, притаманних ринковій економіці, потрібне для всіх країн світу, незалежно від рівня їх економічного розвитку . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2.Аналіз та вирішення проблеми неспроможності ринку  на досвіді зарубіжних країн  

2.1.Досвід  США, Франції та Японії у вирішенні проблеми неспроможності ринку.

      У більшості індустріально розвинених країн світу значно підвищилася економічна роль держави. Те, що держава є центральним органом політичної влади в країні, надає їй можливість використовувати норми правового примусу і розпоряджатися значними економічними ресурсами. Вона не лише стала власником багатьох заводів, земельних ділянок, залізниці, морських портів, аеродромів, фінансових ресурсів, а й заволоділа цілими галузями економіки, які потребують для свого розвитку величезних капіталовкладень і найменше орієнтовані на прибуткове функціонування (атомна і космічна промисловість, енергетика тощо). У більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства, вона перерозподіляє через бюджет половину валового національного продукту, здійснює до 20 відсотків капіталовкладень в економіку. Наприклад, у США під контролем уряду виробляється до 20 відсотків національного продукту, третину його становлять податки і загальний обсяг урядових витрат. Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. У США механізм державного регулювання пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебувало багато галузей економіки США. Основними причинами введення жорсткого регулювання галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.[11]

      У 80-і роки США відмовились від  традиційної системи регулювання, яка ґрунтувалась на кейнсіанській моделі, і замінили її системою, основаною на проведенні політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб'єктів ринку. В умовах сучасної ринкової економіки, яка характеризується наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється і формується в механізм цілеспрямованого макроекономічного регулювання. При цьому зусилля держави концентруються на недопущенні монополізму, контролі за реалізацією антимонопольного законодавства, стимулюванні передових технологій.[31]

      В практиці державного регулювання економіки  США широко використовується система державних замовлень(атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна .)

      Важливе місце в регулюванні ринку  США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

       У США ставлення до монопольних явищ можна визначити активним. Відповідно до антиринкового законодавства уряд США зобов'язаний активно впливати на існуючі та майбутні ринкові структури, накладати адміністративні або кримінальні покарання на тих бізнесменів, діяльність яких суперечить суспільним інтересам. Антитрестовські заходи, як правило, стосуються монопольних утворень, злиття (об'єднання) компаній, ціноутворення, недобросовісної ділової практики (як, наприклад, цінова дискримінація). У США чинні три основні антитрестівські закони: Шермана, Клейтона і про Федеральну торговельну комісію. Внаслідок здійснюваної на їх основі судової та адміністративної практики регулюванню підпорядковані взаємовідносини на ринку, розміри фірм і структура галузей всього господарства. Антимонопольну політику у США (й Канаді) не варто, проте, сприймати як таку, що ставить за мету досягнення "ідеальної" конкуренції. Навпаки, антитрестівське законодавство розглядається як важливий засіб підвищення ефективності розвитку економіки, створення умов, за яких єдиним законним способом витіснення одного конкурента іншим залишається залучення споживача якістю товарів, повним і відносно дешевим задоволенням його зростаючих потреб. Важливою складовою державного регулювання є також регламентація умов виробництва й якості товарів, спрямована на дотримання загальнонаціональних інтересів у сфері безпеки праці, поліпшення якості життя й захисту споживачів. Спеціальні урядові органи (у США - Агентство з охорони навколишнього середовища, Федеральна адміністрація харчових продуктів і лікарських засобів, Адміністрація охорони здоров'я і безпеки праці та ін.) розробляють і затверджують стандарти, оцінки якості нової продукції й видають спеціальні дозволи на її продаж, мають право забороняти випуск і продаж неякісної продукції. Ці органи домагаються виконання норм і стандартів шляхом застосування низки заходів та санкцій юридичного характеру: стягнення штрафу з фірми, притягнення до судової відповідальності представників вищого керівництва компаній-по-рушників тощо. [32]

      У більшості штатів США діє законодавство, згідно з яким індивідуальний або  колективний (фірма) споживач має право подати на фірму-виробника в суд, якщо він зазнає збитків - фізичних чи моральних - у процесі експлуатації (споживання) продукції. Позов про компенсацію спричиненої шкоди може подаватися протягом 10 років від моменту первинного придбання виробу. Кількість позовів, які подаються щорічно, обчислюється сотнями тисяч, при цьому понад 50% судових рішень виносяться на користь позивача. Цілком імовірно, що регламентуюча діяльність держави спрямована на дотримання суспільних інтересів, може стати засобом конкурентної боротьби, адже судові процеси проти певних компаній, незалежно від їхніх результатів, часто-густо використовуються іншими фірмами для дискредитації конкурентів. Державне регулювання економіки, поряд з адміністративним, має також економічні наслідки, тобто впливає на конкурентоспроможність фірм через ринковий механізм.

      Обов'язкове дотримання стандартів та нормативів спричинює додаткові витрати  і, як наслідок, зростання сумарних витрат виробництва. Так, дотримання нових стандартів у сфері охорони навколишнього середовища змушує автомобілебудівні компанії оснащувати автомобілі системами контролю вихлопних газів, а хімічні фірми - розробляти нові види продуктів, у яких шкідливі сполучення зводилися б до мінімуму (наприклад, бензину, в якому не було б свинцю); сталеплавильні компанії - значну частину інвестицій спрямовувати на будівництво очисних споруд. Звичайно, конкретні фірми розрізняються за розмірами й технічним оснащенням і, отже, мають різний рівень витрат виробництва. Додаткові ж витрати, пов'язані з будівництвом очисних споруд, розробкою та впровадженням нових, екологічно чистих технологій, неоднаково позначаються на конкурентоспроможності компаній. Як правило, малі й менш технічно оснащені фірми, що раніше мали витрати виробництва на рівні середніх, із зростанням додаткових" витрат виявляються нерентабельними й покидають ринок. Таким чином, зацікавленими у державному контролі за дотриманням нових стандартів у сфері охорони навколишнього середовища є фірми, які раніше мали мінімальні в даній галузі витрати виробництва. Безпосередні вигоди, пов'язані з відлученням від ринку конкурентів, отримують компанії, виробництво яких базується на більш високому (порівняно з середньогалузевим) технічному рівні.

      Для США характерна концентрація високотехнологічних фірм зі складною продукцією, що є важливим фактором прискорення НТП. Основною ж метою формування науково-технічного потенціалу США є досягнення науково-технічного лідерства і військової переваги. Отже, шлях реалізації поставленій мети - це шлях науково-технічних проривів і підтримки новітніх галузей і виробництв. При цьому великі можливості ресурсного забезпечення, які дозволяють швидко створювати необхідну масу ресурсів для вирішення найважливіших науково-технічних проблем.