Аналіз недоліків ринкового механізму

      Зрозуміло, що учасники певної взаємодії можуть мінімізувати негативні наслідки проблеми інформаційної асиметрії виключно завдяки своїм зусиллям. Так, продавці для збільшення обсягу продажів можуть вказувати реальні характеристики товарів у рекламі або при спілкуванні з конкретними споживачами, провести передпродажну демонстрацію роботи певного приладу. Також і споживач може мати необхідний обсяг інформації про товар, якщо колись він вже купував та споживав цей товар. Проте, з огляду на неефективність таких зусиль учасники взаємодії змушені звертатися за допомогою до інших приватних осіб, участь яких у цій взаємодії не передбачена. Прикладами такого звернення є сертифікація продукції, яка гарантує відповідність цієї продукції необхідним вимогам щодо безпеки, обстеження товарів, які придбаваються, сторонніми фахівцями, надання недержавними ЗМІ інформації про характеристики товарів та послуг, тощо.

      Однак не завжди проблема інформаційної асиметрії  може бути вирішена і за участі інших  приватних осіб. Наприклад, учасники певної взаємодії можуть бути не заінтересовані а ні самостійно робити кроки для вдосконалення обігу інформації, а ні звертатися за допомогою до інших приватних осіб. Або дії учасників ринку та інших приватних осіб можуть бути неефективними чи необхідні витрати є надто значними для них.

      В цих випадках є виправданим цілеспрямоване втручання держави, яке може мати такі форми:

• законодавчий захист прав споживачів та гарантії поширення інформації про умови праці;
• встановлення обов’язкових стандартів та введення обов’язкової сертифікації продукції;
• встановлення правил продажу товарів (надання послуг), в яких визначаються вимоги до продавців (виконавців) щодо повного інформування споживачів про ризики, пов’язані з користуванням цими товарами (послугами);
• запровадження процедур підтвердження достатньої кваліфікації виробника, продавця чи виконавця (зокрема, ліцензування, сертифікація, тощо);
• централізоване надання державними органами необхідної інформації споживачам через ЗМІ, поради, навчальні програми, тощо (застосовується у тих обмежених випадках, коли існують серйозні проблеми з виконанням особами, які пропонують на ринку товари та послуги, вимоги щодо повного інформування споживачів).[29]

      Слід  зазначити, що ці та інші заходи повинні  бути спрямовані насамперед на створення  умов для одержання повної та достовірної інформації, тоді як в цілому є хибною орієнтація на те, що держава повинна бути гарантом безпеки товарів та послуг.

        Інколи як один з варіантів вирішення проблеми інформаційної асиметрії розглядається самостійне пропонування державними органами чи установами певних товарів та послуг на ринку. Цей підхід обґрунтовується тим, що часом витрати на вирішення проблеми інформаційної асиметрії є надмірними, і буде дешевше централізовано постачати товари та послуги з одночасним повним інформуванням споживача про їх характеристики.

Таблиця 3

            Перелік неспроможностей  ринку та їх наслідків для ефективності економіки

      На  противагу цьому, можна зауважити, що, почавши самостійно постачати на ринок товари чи послуги, державний орган чи установа опиняються у ситуації продавця, який повинен свідомо досягати двох суперечливих цілей: – використовувати необізнаність споживача і продавати більший обсяг товарів та послуг (мета кожного продавця) або забезпечувати захист інтересів споживача. Як наслідок, залишається актуальною проблема інформаційної асиметрії.

      Отже, за умови вільної конкуренції  у роботі ринкового механізму  можуть виникати певні викривлення (обмеження конкуренції, неможливість встановити ринкову ціну товару, тощо), при яких обмежені суспільні ресурси вже не будуть використовуватись з максимальною ефективністю. Ситуації, коли обмежені суспільні ресурси використовуються не у найбільш ефективний спосіб, одержали назву “неспроможностей ринку”. Вирішення проблеми “неспроможностей ринку” можуть сприяти дії учасників ринку, спрямовані на вдосконалення свої діяльності, або втручання держави. 
 
 
 
 
 

1.3.Необхідність державного регулювання ринкової економіки

      Ринок при всіх своїх позитивних властивостях, через егоїстичну жорстку спрямованість  на прибуток, неспроможний вирішувати суттєві проблеми, що виникають у процесі розвитку суспільства. Перш за все це стосується макроекономічних і соціальних проблем, а також користування населенням суспільними товарами. В умовах сучасного масштабного й надзвичайно складного виробництва регулювання цих проблем повинна брати на себе держава. Окрім цього, держава сама виступає як власник деяких галузей господарства або окремих підприємств, тобто безпосередньо здійснює економічну діяльність. Тому питання, якою мірою необхідна участь держави в господарстві, досить актуальне й належить до числа невирішених проблем економічної теорії. Концептуально погляди на роль держави в західній практиці коливаються в діапазоні від розгляду її лише як "нічного сторожа" з мінімально необхідним набором функцій до твердження про необхідність держави як органу, який практично все регулює й усім розпоряджається. А істина, очевидно, між цими двома полюсами.

      Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської  діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.[9]

      Необхідність  державного регулювання ринкової економіки  теоретично обґрунтував англійський  економіст Дж. М. Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.[25]

      Про необхідність державного регулювання  економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання  було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

      За  цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи  на ціни і доходи, автоматично і  досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу  між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

      Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки не є "чарівною паличкою", яка автоматично усуває недоліки ринкового механізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

      Загалом, державне регулювання ринкових відносин з точки зору суспільства є  необхідним не саме по собі, а лише для виконання двох взаємопов’язаних цілей:

1. захист інтересів як громадян, так і суспільства в цілому від тих негативних наслідків, які можуть для них породжувати ринкові відносини;
2. забезпечення реалізації окремих суспільних інтересів, які не може реалізувати дія ринку.

      Необхідність  державного регулювання ринкової економіки  випливає з об`єктивно притаманних  державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них:

•      Стабілізація економіки - важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідної фіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією і безробіттям. 
•      Реалізація соціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізацію постанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю і соціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та меж монопольних цін.
• Регулювання економічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитні важелі.
• Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програми підтримки, що включають виплату допомог та пенсій, перерозподіл доходів через систему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо.
• Фінансування суспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрій населених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна оборона та ін.
• Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулювання платіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.
• Розробка і впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правила взаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер і застосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, як гарантування права приватної власності і дотримання контрактів.[11]

      При оцінці доцільності втручання держави  у роботу ринку необхідно виходити із цілей державного регулювання і завжди слід мати на увазі, що розглядати слід лише ті цілі державного регулювання, які є бажаними для інтересів суспільства. Слід також пам’ятати, що реальні цілі, які ставляться перед державним регулюванням, часто не співпадають із задекларованими цілями і відображають інтереси різних груп політичного впливу.