Інфраструктура товарного ринку

До форм оптової торгівлі відносять ярмарки, аукціони, контрактову торгівлю, товарну біржу.

2. Під контролем оптовика, як правило, перебуває той регіон, де сконцентроване промислове виробництво, що в свою чергу, створює відчутні переваги щодо товароруху, передусім, продукції виробничого призначення.  У  зв’язку з цим канали збуту продукції виробничого призначення мають свої характерні особливості, а саме:

▬      роздрібна торгівля найчастіше не використовується, діють прямі канали;

▬      кількість угод менша, а обсяг замовлень більший;

▬      значніших масштабів досягає продаж за специфікаціями;

▬      незалежні учасники каналів збуту більш кваліфіковані;

▬      може знадобитися груповий продаж;

▬      учасники каналу спеціалізуються саме на товарах промислового призначення;

▬      ймовірніше може використовуватись скоріше оренда, ніж продаж.

3. Необхідність виконання перелічених функцій оптової торгівлі визначається багатьма обставинами конкретної ситуації, в т. ч. і статусом оптового торговця. Оптовиків можна класифікувати так:

1.   Оптові підрозділи фірми-виробника (при використані прямих каналів збуту);

2.   Незалежні оптові посередники (комерційна оптова діяльність);

3.   Залежні оптові посередники (агенти і брокери);

4.   Розрізняють ще один вид оптовиків – це різні спеціалізовані оптовики (оптові нафтобази, оптовики-аукціоністи, оптовики-скупники сільськогосподарсь­кої продуктів).

Рис.2. Основні види оптової торгівлі

Оптові підрозділи виробників. При використанні прямих каналів збуту виробник виконує усі функції у розподілі товарів через свої збутові підрозділи. Основними структурними одиницями прямих каналів є збутові філії і збутові контори підприємства.

Збутові філії розміщують у містах, де зосереджені численні споживачі даної продукції. Вони мають складські приміщення для зберігання значних товарних запасів, а також систему сервісного обслуговування, якщо це зумовлене типом ринку і видом товару.

Збутові контори підприємств фізичних операцій з товарами не виконують, як звичайно, мають лише їх взірці. Завданням цих підрозділів є встановлення контактів із споживачами, рекламна діяльність, збирання замовлень та їх розміщення, організація транзитної поставки товарів зі складу підприємства чи його збутових філій.

Реалізація продукції через збутові підрозділи виробників більш характерна для ринку товарів промислового призначення, хоча іноді здійснюється і на споживчому ринку, їх використання може бути доцільне за таких умов:

• фінансові можливості підприємства дають йому змогу створити й експлуатувати систему власних органів збуту;

• обсяги реалізації продукції достатні для покриття витрат на прямий маркетинг;

• споживачі продукції сконцентровані географічне;

• ринок даного товару вертикальний, тобто товар реалізується представникам однієї чи двох галузей промисловості, які мають незначну кількість підприємств;

• товар відвантажують великими партіями при максимальному заповненні транспортного засобу (залізничний вагон, автофургон тощо);

• товар технічно складний, потребує спеціального монтажу й налагод­ження.

До переваг прямого каналу належить те, що збутовий персонал підприємства займається реалізацією лише його виробів і чудово їх знає. Кваліфіковані фахівці фірми можуть забезпечити експертну консультацію і технічну допомогу в опануванні складної техніки на дуже високому рівні.

Загалом же прямі канали збуту для більшості товарів вважають менш ефективними, і фірми залучають посередників різних типів.

Незалежні оптові посередники. Незалежними називають посередників, які перебирають на себе право власності на товар і відповідно ризик його подальшої реалізації. Це найпоширеніший у світовій практиці тип оптових посередників.

Незалежні оптові посередники, яких ще називають „оптовиками-купцями”, поділяються на дві групи:

• оптовики з повним циклом обслуговування (дистриб'ютори, торгівці оптом):

• оптовики з обмеженим циклом обслуговування (оптовики-комівоя­жери, оптовики-організатори тощо).

Комерційні оптові організації з  повним циклом обслуговування надають широке коло послуг:

•   формують товарний асортимент;

•   зберігають товарні запаси;

•   надають торговий кредит;

•   забезпечують доставку продукції;

• допомагають виробникам у проведенні маркетингових досліджень, рекламній діяльності, плануванні тощо.

Дистриб'ютори торгують цілком від свого імені, укладають угоди як із продавцями, так і з покупцями, мають склади, займаються сервісом продукції і виконують багато інших посередницьких функцій. Доволі часто виступають як генеральні посередники певного виробника.

Торгівці оптом розрізняються між собою широтою асортиментного набору товарів. Вузькоспеціалізовані торгівці оптом працюють з однією асортиментною групою товарів при значній її насиченості (одяг, ліки). Оптовики змішаного асортименту займаються кількома асортиментними групами товарів.

Оптовики з обмеженим циклом обслуговування виконують значно менше функцій. Приміром, вони можуть не мати складських приміщень, не надавати кредит, не займатися доставкою товарів, не брати участь у маркетингових дослідженнях. Це різноманітні види посередників, серед яких, зокрема:

• оптовики-комівояжери, що займаються здебільшого обмеженим асор-тиментом ходових товарів нетривалого зберігання (молоко, хліб), які продають за готівку, об'їжджаючи підприємства роздрібної торгівлі, лікарні, готелі тощо;

• оптовики-організатори, які працюють у галузях, що постачають сировину (вугілля, деревину) чи інші вантажі без тари (приміром, громіздке устаткування). З моменту прийняття замовлення до моменту завершення поставки вони повністю перебирають на себе право власності на товар і весь пов'язаний з цим ризик. Складських приміщень такі оптовики не мають, а лише організовують поставку замовленого товару від виробника до споживача.

Використання незалежних оптових посередників доцільне за таких умов:

• збутова діяльність відбувається на горизонтальному ринку, де споживачі належать до різних сегментів, що потребує потужної збутової мережі, створення якої під силу лише великим виробникам;

• ринок розкидано географічно, унаслідок чого прямі контакти із споживачами нерентабельні;

• споживачі, як звичайно, купують товари дрібними партіями, незруч­ними для складського і транспортного оброблення; оптова фірма має мож-ливість об'єднати окремі дрібні замовлення у партії комерційного розміру;

• товар відповідає стандартним потребам і не потребує реалізації по прямих каналах збуту;

• існує необхідність частих термінових поставок численним споживачам.

Залежні оптові посередники. Цю численну групу оптових посередників складають агенти і брокери, які, на відміну від оптовиків-покупців, не беруть на себе право власності на товар, що його реалізують. Відповідно вони не приймають самостійних рішень щодо цін та інших умов продажу і діють у межах повноважень, наданих їм виробником згідно з укладеними угодами, отримуючи за посередництво комісійну винагороду чи платежі за послуги.

Характерною рисою агентів і брокерів є спеціалізація у сфері інформаційно-контактних функцій. Головна відмінність між ними полягає у тому, що агенти працюють переважно на довготерміновій основі, а брокери — на тимчасовій.

Брокери зводять споживачів із продавцями і беруть участь у переговорах щодо умов поставки товару. Вони добре поінформовані про кон'юнктуру ринку, мають широкі ділові зв'язки.

Представники брокерських контор здійснюють операції на товарних біржах. Через них провадять торгівлю великими обсягами однорідних товарів, які піддаються стандартизації (сільськогосподарська продукція, промислова сировина тощо).

Послуги брокера оплачує та сторона, яка його залучає. При тому він не утримує товарних запасів, не бере участі у фінансуванні угоди і, як звичайно, не може завершити її укладання без офіційного схвалення замовника.

Агенти, які працюють з виробниками на більш довготривалих умовах, ніж брокери, бувають різних видів: агенти виробника, збутові агенти й агенти-комісіонери.

Агенти виробника працюють з виробником за договором доручення і виконують збутові операції від імені і за рахунок довірителя, отримуючи за це відповідну винагороду. Вони можуть працювати на декількох виробників і мають справу з неконкурентними товарами, що доповнюють один одного. Таким агентам може бути надане виняткове право реалізації даних товарів на певній території, що дає змогу уникати конфліктів, викликаних зіткненням інтересів, і мати достатньо повний асортимент продукції для своєї території збуту. Вони не надають кредитів, не мають складів, лише іноді допомагають виробникам у маркетингових дослідженнях і плануванні.

Більшість цих агентів є дрібними комерційними організаціями, що налічують декількох співробітників — вправних продавців. Вони можуть доповнювати збутову діяльність виробників, допомагаючи впроваджувати нові товари, виходити на нові географічні ринки, продавати продукцію, що її випускають дрібними партіями.

Як звичайно, агенти виробників реалізують незначну частину продукції, що її випускає фірма, і не мають суттєвого впливу на її маркетингову політику. Виробник може залучати водночас декількох агентів, закріплюючи їх за окремими територіями чи товарами. Таких агентів використовують на ринках одягу, взуття, меблів, автозапчастин тощо.

Збутові агенти за умовами договору відповідають за маркетинг усієї продукції виробника, переважно невеликого. Можна сказати, що вони перетворюються у маркетинговий підрозділ виробника і в межах наданих повноважень ведуть переговори про ціни, кредити, поставки та інші умови продажу. Суттєво впливають на маркетингові стратегії дрібних виробників.

Контори збутових агентів найчастіше розміщені у великих збутових центрах і безпосередньо наближені до споживачів. Складських приміщень такі агенти не мають, поставки товарів за укладеними угодами відбуваються транзитом.

Маючи можливість використовувати декількох агентів виробника, фірма може залучати лише одного збутового агента. Збутові аґенти діють без територіальних обмежень на ринках металів, хімікатів, текстилю тощо.

Комісіонери — це посередники, що мають склади для зберігання товарів, які вони продають за договором комісії від свого імені за рахунок комітента (виробника). Комісіонери отримують товари для реалізації на принципах консигнації.

Консигнація — умова продажу товарів через консигнаційні склади посередників, коли право власності на товар, що надійшов на склад посередника, залишається за постачальником до моменту продажу товару споживачеві.

Комісіонери іноді пропонують кредит, забезпечують доставку товарів, сприяють проведенню маркетингових досліджень, але, як звичайно, не допомагають у просуванні товарів. Вони можуть вести переговори щодо цін із споживачами за умови, що ціни не будуть нижчі від мінімального рівня, визначеного виробником, а також працюють на аукціонах.

З отриманого виторгу вони відраховують свою комісію, витрати на фрахт та інші витрати на продаж продукції; основну частину виторгу передають виробникові. Оскільки комісіонери утримують склади, їхні операційні витрати найвищі у групі залежних збутових посередників.

Використання агентів і брокерів доцільне за таких умов:

• виробник має слабке фінансове становище і не може створити власну збутову мережу;

• товари не потребують складного технічного обслуговування і придатні для прямого відвантаження споживачам;

• виробник виходить на новий ринок і має проблеми із встановленням ділових контактів;

• ринок є вертикальний (одногалузевий) чи складається з декількох вертикальних сегментів.

4. При формуванні каналу розподілу й виборі оптових посередників, крім їхніх загальних групових характеристик, належить ураховувати й індивідуальні характеристики, зокрема:

• діловий імідж, надійність;

• вартість послуг;

• якість і розміщення складських приміщень;

• під'їзні дороги до них тощо.

Діяльність оптовика-торговця постійно оцінюється. В числі найбільш популярних показників:

1.   Відсоток угод, який припадає на 1 контакт;

2.   Обсяг продажу на 1 год. переговорів;

3.   Середня тривалість переговорів на 1 контакт;

4.   Кількість ділових контактів на 1 комерційного агента в день;

5.   Співвідношення „представ. витрати – обсяг продажу”.

Витрати і прибутки оптової торгівлі залежать від багатьох факторів, але в першу чергу від швидкості товароруху, вартості виробів, якості виконання функцій, ефективності, концепції. Слід також сказати, що не останню роль відіграє тут рівень прийняття рішень про цільовий ринок, товарний асортимент та комплекс послуг, про ціну пол-ку, методи стимулювання тощо.