Шпаргалки по "Логопсихологии"

1.Сучасне визначення  предмета спеціальної психології

 

Спеціальна психологія - галузь психологічної науки, що вивчає закономірності психічного розвитку і  особливо ¬ сті психічної діяльності дітей і дорослих з психічними та фізичними вадами.

Об'єкт вивчення спеціальної  психології - діти з вродженими чи набутими порушеннями фізичного і психічного розвитку.

Предметом спеціальної психології є закономірності розвитку і проявів  психіки різних груп дітей з порушеннями  у розвитку.

Центральним поняттям спец. психології є дизонтогенез - стійке зміна параметрів функціонування психіки  і темпів її вікової динаміки (суттєві  відмінності від середніх значень  характерних для даного віку).

Завдання спеціальної  психології

У завдання спеціальної психології входить:

1. вивчення закономірностей  ¬ ностей і особливостей психічного  розвитку дітей і дорослих  з різними психічними та фізичними  вадами в раз ¬ них умовах, і насамперед в умовах корекційного  навчений ¬ ня;

2. створення методів і  засобів психологічної діагностики  порушень розвитку;

3. розробка засобів психологічної  кор ¬ рекціі вад розвитку;

4. психологічне обгрунтування  со ¬ тримання і методів  навчання і виховання в системі  спеціаль ¬ них освітніх установ;

5. психологічна оцінка  ефек ¬ бництва змісту і  методів навчання дітей з нестачі-ми  розвитку в різних умовах;

6. психологічне вивчення  соці ¬ альної адаптації осіб  з вадами розвитку;

7. психологічна коррек  ¬ ція дезадаптації.

В даний час найбільш актуальним завданням є роз ¬ робка  діагностичних методик.

Спец. психологія вирішує  також завдання психологічної корекції недоліків, особливо вторинного і наступних  по ¬ рядків. До них відносяться  недоліки окремих психічних процесів, несформованість ВПФ, Відхи ¬  нання у розвитку особистості.

Важливим завданням спец. психології є також изу ¬ чення  динаміки розвитку учнів як в спеціальних  образова ¬ тільних установах, так  і в умовах інтегрованого навчений ¬ ня, а також особливостей їх адаптації до різних умов.

 

Психолого-медико-педагогічна  консультація

 

Направлення дітей до відповідного недоліку розвитку про ¬ разовательной  установа повинна здійснюватися  на основі тон ¬ чайшей і точнейшей  диференціальної діагностики. На сьогоднішній час консультації психолого-медико-педагогічних комісій повинні бути більш точними  і кваліфікованими. Вони не повинні  обмежуватися тільки визначення ¬ ням  типу порушення розвитку у обстежуваного  дитини і направ ¬ ленням його у  відповідну спеціальну школу або  клас, а й повинні досить детально характеризувати слабкі і сильні сто ¬ рони психічного розвитку дитини, виявляти його індивідуальні ¬ ні особливості та потенційні можливості. Все це необ ¬ хідно для складання  індивідуального плану навчання дитини, мати який особливо важливо  в умовах інтегрованого обу ¬  чення дітей з відхиленнями розвитку у звичайних школах.

Підготовка рекомендацій до індивідуального плану навчання як одне із завдань психолого-медико-педагогічної консульта ¬ ції (комісії) вказується і в проекті Закону РФ «Про образо-вання  осіб з обмеженими можливостями здоров'я».

В даний час існують  школи для: 1) глухих, 2) слабочуючих, 3) сліпих, 4) слабозорих, 5) розумово відсталих, 6) дітей з вадами опорно-рухового апара ¬ та, 7) дітей із загальним  недорозвиненням мови, 8) дітей із затримкою психічного розвитку.

 

2. Зв'язок спеціальної психології з ыншими науками

Спеціальна психологія - галузь психологічної науки, що вивчає закономірності психічного розвитку і особливо ¬ сті психічної діяльності дітей і дорослих з психічними та фізичними вадами.

Спеціальна психологія, в  свою чергу, входить як важлива складова частина в дефектологію - наукову  об ¬ ласть, що охоплює проблеми різнобічного вивчення, вос ¬ харчування, освіти, підготовки дітей і дорослих з  порушенням ¬ ями фізичного та розумового розвитку.

Спеціальна психологія пов'язана  з такими областями психо ¬  логії, як дитяча, вікова і педагогічна  психологія, пси ¬ хофізіологія і  нейропсихологія. Вона стикається з  низкою разде ¬ лов загальної  психології.

До неї близькі патопсихологія і клінічна.

Патопсихологія вивчає зміни  психічної діяльності при патологічних станах мозку, викликаних психічними або  соматичними захворюваннями.

Клінічна психологія, має  справу з психологічною проблематикою, пов'язаною з поточними заболе ¬  ваниями. Вона займається психологічними аспектами профілак ¬ тики захворювань, діагностикою психічних хвороб і  викликаний ¬ них соматичними  захворюваннями патологічних змін психіки, психологічної корекцією.

3. Методи дослідження  психологічних особливостей людини  з різними психофізичними порушеннями  у спеціальній психології

Спеціальна психологія використовує адаптовані до контингенту досліджуваних  методи збирання наукових фактів про  психічній розвиток особистості  з психофізичними порушеннями. Діагностика  аномального розвитку дитини спрямована на визначення ступеня виразності психічної (інтелектуальної, емоційної, мовної) недостатності  й на якісну оцінку структури дефекту  з виділенням основного психопатологічного синдрому, на встановлення зв'язків  його з іншими клінічними проявами, віком, соматичним і неврологічним  станом дитини.

Як вказує О. М. Мастюкова [125,26] та інші вчені, діагностика відхилень  розвитку ґрунтується на порівняльному  аналізі загальних і специфічних  закономірностей психічного розвитку нормальної й аномальної дитини. Діагностика  носить комплексний характер, тобто  при її проведенні враховуються дані клінічної медицини, дефектології, психології.

Всі психодіагностичні методи необхідно проводити з врахуванням  структури дефекту дитини та дотримуватися  основних принципів.

Л. С. Виготський [31,175], розглядаючи  у своїй праці "Основи дефектології" граничний розвиток трудної дитини та її дослідження, виділів ряд принципів.

По-перше, основним принципом  при вивченні розумово відсталої  дитини вважає положення, що всякий дефект створює стимули для компенсації. Тому динамічне вивчення відсталої  дитини не може обмежитися встановленням  ступеня й ваги недоліку, але неодмінно  включає облік компенсаторних процесів у розвитку й поведінки дитини.

По-друге, виняткову важливість при вивченні розумово відсталої  дитини представляє її моторна сфера. Порушення моторної сфери можуть бути відсутні при розумовій відсталості  й, навпаки, бути в наявності при  відсутності інтелектуального дефекту. Принцип психокінетичної єдності (Ф. Шульц) у розвитку й поведінки  дітей вимагає при вивченні розумово відсталої дитини неодмінно подвійної  характеристики (інтелектуальної й  моторної).

По-третє, дослідження розумово відсталої дитини повинне ґрунтуватися головним чином на якісному тесті, а  не на кількісному визначенні дефекту. Завданням вивчення такої дитини є визначення типу розвитку поведінки, а не кількісного рівня, якого  досягли окремі функції. Сам по собі інтелект не представляє чогось єдиного  та цільного, а є загальним поняттям для різних якісних типів поведінки, форм діяльності. Число факторів інтелектуальної  діяльності росте, разом з ним  росте різноманіття дефектів і можливості їх заміщення.

По-четверте, будь-який органічний дефект реалізується в поведінці  дитини як соціальне зниження її позиції. Ці вторинно-психологічні утворення (почуття  неповноцінності й таке інше) повинні  бути враховані при вивченні розумово відсталої дитини. Динаміка дефекту (компенсація, здатність змінюватися) визначається саме його соціально-психологічними ускладненнями.

5. Історія становлення  і розвитку спеціальної психології

Перші відомості про психологічні особливості людей з відхиленнями виявляються в медичних трактатах  давнини і Середньовіччя.

Лише в середині XIX століття з'являються перші результати наукового  вивчення. Французький психіатр Еськироль  опублікував двох ¬ томну працю  про розумово відсталих, де серед  медичних, ги ¬ гігієнічних і медико-соціальних проблем, пов'язаних з умствен ¬  ної відсталістю, значне місце займали  чисто психологи ¬ ческие питання.

В рамках психіатрії починалося і організоване навчання розумово відсталих. Його засновники - французькі психіатри  Ж.Ітар і Е.Сеген, які працювали  в другій половині XIX ст., - Значну увагу  приділяли вивченню психологічних  осо ¬ бенностей розумово відсталих.

Найважливішою віхою в  історії розвитку спеціальної психоло  ¬ гії було введення обов'язкового загального початкового навчання. Воно привело до появи в складі початкових класів розумово від-сталь дітей, раніше не втягується в освітній про ¬  цес, у педагогів з'явилися труднощі, пов'язані з незнанням особливостей таких дітей.

З початком XX ст. пов'язаний цілий потік публікацій з методиками діагностики розумової відсталості. Психологічні роботи, що стосуються сліпих і гли ¬ ХІХ, з'являються лише на початку XX ст.

Далі розвиток психологічних  досліджень осіб з психи ¬ тичними  і фізичними вадами йде наростаючими тем ¬ пами. Накопичуються знання про розумово відсталих, при цьому  переважна більшість досліджень присвячується пізнавальної ¬ тільних  процесів у дітей шкільного віку, і таким чином формується олігофренопсіхологія.

У 1930 - 1940-х рр.. з'являються  окремі дослідження нару ¬ шений  мовного розвитку дітей. Виключно важливе  теоретичного ¬ чеський і практичне  значення має психологічне вивчення слепоглухих, розпочате в ці ж  роки И.А.Соколянский і А.В.Яр ¬  моленко.

У 1970-х рр.. виникає ще один новий напрям - психологи ¬ ческое вивчення дітей з раннім дитячим  аутизмом.

Мало поки досліджені і  особливості психіки при тяже ¬ лих і глибоких ступенях порушень розвитку.

Вивчаючи недоліки розвитку, необхідно знати спеціальну термінологію. Вона зазнавала значних змін.

На початку XX ст. дітей  з вадами розвитку називали «ненор ¬ ною дітьми», потім «аномальні діти», «дефектні», і на сьогоднішній день «особливі діти» або «діти  з обмеженими можливостями».

Торкаючись конкретних категорій  порушеного розвитку, слід сказати, що зараз при описі осіб з тотальними порушення ¬ ми слуху та зору частіше  вживаються терміни «чують» і  «незрячі», рідше - «глухі» і «сліпі».

6. Предмет, мета  і завдання логопсихології

Логопсихологія тільки починає  формуватися як самостійна галузь наукових знань. Зберігається її тісний зв'язок із лінгвістикою, психолінгвістикою, нейропсихологією, потребують вирішення питання диференціації  від логопедії. На сьогодні ведеться пошук методологічних засад роботи з подолання ускладнень, зумовлених мовленнєвими порушеннями на психологічному рівні.

Спираючись на зазначені  вище теоретико-методологічні засади щодо проблеми порушеного розвитку, абсолютно  правомірно розглядати логопсихологію як галузь спеціальної психології, оскільки предметом її вивчення є  психічний розвиток у несприятливих  умовах, тобто розвиток на фоні первинного мовленнєвого дефекту.

Найточнішим на сьогодні вважається таке визначення цієї науки: логопсихологія — це галузь спеціальної психології, в якій вивчається своєрідність психічного розвитку осіб з вадами мовлення первинного походження, а також розробляються  принципи і методи психокорекційної роботи з ними.

Основною метою спеціального психологічного супроводу в системі  освіти осіб з порушеннями мовлення є виявлення, усунення і попередження дисбалансу між процесами навчання і розвитку цієї категорії та їх потенційними можливостями.

З огляду на визначення логопсихології як самостійної наукової галузі, яка  має власний предмет і об'єкт  вивчення, вирізняють її основні завдання:

— вивчення закономірностей  та особливостей психічного розвитку осіб з порушеннями мовлення різного  ступеня тяжкості й різної етіології;

— дослідження специфіки  особистісного і соціального  розвитку дітей з мовленнєвою  патологією;

— вивчення впливу мовленнєвих  розладів на психічний розвиток дитини;

— поглиблене дослідження  механізмів порушень психічного розвитку в дітей з порушеннями мовленнєвої  діяльності;

— розробка психолого-педагогічних технологій ранньої профілактики, діагностики, виявлення й усунення порушень психічного розвитку в дітей з вадами мовлення;

— виявлення шляхів і  механізмів компенсації та корекції вторинних відхилень;

— створення адекватних і ефективних корекцій-них програм  психологічної роботи з дітьми, що мають порушення мовлення;

— визначення перспектив розвитку дітей з порушеннями мовлення й ефективних засобів їх навчання і виховання;

— аналіз досягнень у  теорії та практиці вітчизняної та зарубіжної логопсихології.

Загалом, за останні десятиріччя  у логопсихології відбувається розширення її предметної галузі й відповідно кола завдань. Важливою особливістю  досліджень психічного розвитку осіб з порушеннями мовлення є їх комплексність  — взаємодія та взаємозумовленість результатів педагогічних, логопедичних, психофізіологічних, нейропсихологічних і власне психологічних досліджень.

8. Зв'язок логопсихології  з іншими науками

Предмет наукового дослідження  не може існувати окремо та ізольовано від інших явищ та об'єктів навколишнього  світу, які, безперечно, впливають на нього. У різних науках може вивчатися  один і той самий предмет, але  з різних позицій, на різних рівнях існування об'єкта, різними методами із використаним різних принципів і  категорій. На сьогодні об'єднання наук, їх інтеграція є необхідними умовами  наукового прогресу.

У цьому розумінні логопсихологія як сучасна наука має досить широкі міжпредметні зв'язки, що можуть розширюватися.

Насамперед, логопсихологія тісно пов'язана з циклом психологічних  наук, зокрема, зі спеціальною, загальною, віковою та педагогічною психологіями. Надбання цих наук є теоретичним  підґрунтям для логопсихології, оскільки розвиток психіки в умовах сенсорних, мовленнєвих, рухових та інших порушень підпорядковується законам функціонування і ґенези свідомості. З іншого боку, загально психологічні уявлення значно збагачуються за допомогою клініко-психологічних  досліджень, що проводяться в рамках спеціальної психології й логопсихології зокрема.