Шпаргалка по "Рекламе"

3.3.Робота після закриття  виставки:

— підготовка підсумкових  матеріалів, дайджестів для преси;

— надсилання учасникам і журналістам матеріалів за підсумками виставки з листами-подяками, запрошеннями до подальшої співпраці.

План роботи на виставці залежить від її масштабу, особливостей і професіоналізму ПР-фахівців. Під  час підготовки і проведення виставки він може зазнати уточнень, коректив.

 

27. Лобіювання.

Лобіюванням є робота по впливу на законодавчу практику і законотворчість різними групами громадськості або окремими особами (в основному комунікативним шляхом - через надання інформації). Очевидно, що державні чиновники Україні на всіх рівнях управління знаходяться під впливом думок наближених фахівців при ухваленні важливих рішень.  Частіше всього така практика вважається за корумповану.  Представники бізнесу і різних політичних рухів намагаються просунути рішення,  сприяючі їх особистій або корпоративній вигоді. У всьому цивілізованому світі лобіювання -  це природна,  легальна,  юридично регламентована форма обслуговування специфічних інтересів. Воно є часткою механізму узгодження і урахування інтересів різних групп громадськості. Лобізм виступає засобом зворотною зв'язку між законодавчими органами і суспільством (або його окремими групами).  У США подібна діяльність вимагає обов'язкової реєстрації і інформування про джерела доходів. За даними фахівців зареєстроване число лобістів в цій країні досягає 80 тисяч22 чоловік. Проте відношення до лобізму залишається неоднозначним і у наш  час. До даного виду діяльності відносяться з підозрінням,  оскільки завжди існує можливість просування власних інтересів під прикриттям інтересів громадськості.  Особливо уважно люди відносяться до лобіювання інтересів зарубіжних країн. Лобізм включає:

• персональні контакти з представниками влади;

• участь в засіданнях парламентських комітетів і міністерств;

• робота в експертних групах по підготовці законопроектів;

• проведення конференцій  і нарад за участю представників  влади на будь-якому рівні (федеральному, регіональному або місцевому);

• вплив на законодавців і уряд через суспільну думку  і засоби масової інформації;

• доповіді,  листи з боку бізнесу і громадських організацій владним структурам;

• проведення різних суспільних кампаній для забезпечення впливу на законодавчі органи.

Фахівці виділяють два  типи лобіювання:  корпоративний (зв'язаний з інтересами крупних організацій) і завойовний (орієнтований на зміну статусів,

регламентації і освоєння нових просторів).  Окрім цього,  лобізм буває вертикальний (спрямований на найвищі органи влади)  і горизонтальний (спрямований на лідерів громадської думки).

Таким чином, суть лобіювання полягає в дії представників інтересів різних організацій на законодавчі і сторонні органи.  Основа цієї діяльності - інформування представників влади про інтереси сторін і можливі наслідки схвалюваних рішень.  Основна маса лобістів -  колишні урядовці або депутати парламенту. У практиці лобізму використовуються практично всі інструменти зв'язків з громадськістю.  Тобто можуть проводитися пікети,  демонстрації, публічні мови,  виступи,  публікації в засобах масової інформації і

застосовуватися будь-які  інші засоби для досягнення цілей певних групп суспільства.

32. Основні прийоми псевдотехнологій ПР («чорних паблік рілейшнз»)

Сурогатні методи впливу, які реалізуються з порушенням закону, професійних засад, норм моралі для зміни мислення, поведінки людей усупереч їхнім об´єктивним інтересам, набули назви «чорні паблік рілейшнз».

Найпоширенішими способами  маніпулювання громадською думкою є:

1)   пряма дезінформація — недостовірна, оманлива інформація; введення в оману недостовірною інформацією. У такому разі свідомо розголошувана недостовірна інформація видається за таку, що відповідає дійсності;

2) спотворення фактів  — неповне, одностороннє чи  упереджене їх подання. За такого  підходу використовують достовірну фактологічну основу повідомлення, спотворюючи певні його аспекти, додаючи протилежного змісту або приховуючи суттєві деталі;

3) неадекватне використання  даних соціологічних опитувань  з інтерпретацією їх в одному  випадку як успіху, в іншому  — як поразки. Для цього  на короткий термін створюють  «соціологічні центри», які організовують тенденційні опитування, оприлюднюють неточну, сфабриковану інформацію на користь клієнта. Згодом, посилаючись на такі дані, намагаються нав´язати суспільству певні думки, настрої, які іноді переростають у відповідні вчинки і дії. Трапляється, що такі центри розголошують в ефірі чи на сторінках преси соціологічний фальсифікат, навіть не імітуючи соціологічних досліджень;

4) «витік» псевдотаємної  інформації. Будучи запущеною в обіг як справді секретна, така інформація сприймається з довірою, жваво обговорюється, інтерпретується, проникає у найглибші шари соціуму;

5) посилання на непідтверджені  джерела. Перевірити таку інформацію неможливо, звинуватити того, хто її поширив, ні в чому, адже він не наполягає на достовірності свого висловлювання. Та у свідомості аудиторії воно залишається надовго;

спекулювання на страхах  людей. Найчастіше цю технологію використовують під час виборчих кампаній. Узявши її на озброєння, виборцям погрожують в разі приходу (неприходу) до влади певних політиків переслідуваннями, репресіями, утисками демократії, громадянським протистоянням, економічними кризами, екологічними катастрофами тощо. З часом страх оволодіває все більшою кількістю людей, якими маніпулюють конструктори і режисери цієї технології, нерідко досягаючи задуманого;

7)    поширення сфабрикованих листівок. Вони містять неточну інформацію, тенденційні заклики. Здебільшого їх текст подається без підпису або від імені авторитетної особи;

8) унеможливленая аналізу.  Цей прийом полягає в поданні інформації масивним цілісним потоком, у якому важко виокремити певну тенденцію, проаналізувати її, зробити самостійні висновки;

9) обмеження точок  зору. Не відкидаючи жодної точки  зору, маніпулятори поступово трансформують  їх у прийнятні для реалізації своїх цілей ідеї;

10)    відволікання уваги. Для цього в інформаційний простір «викидають» сенсацію, яка відволікає увагу аудиторії від інших, більш важливих для неї подій, явищ;

11) використання історичних  аналогій. В історії людства існують  приклади, які можна витлумачити як аналогії майже до всіх випадків сучасного життя. Завдяки цьому цілеспрямовано створюють і поширюють у ЗМІ історичні метафори, які програмують певні думки, оцінки, ставлення, навіть поведінку об´єктів впливу, і зрештою, досягають маніпулятивної мети;

12) використання методу  асоціацій. Залежно від мети, особливостей  аудиторії, на яку спрямовано  вплив, чи об´єкта, якого стосується  інформація, можуть бути використані  негативні (активізація у пам´яті  людини негативного образу і  перенесення його на конкретну особу) або позитивні (асоціювання конкретної особи з привабливим образом, що сформувався у свідомості об´єкта впливу) асоціації;

13)нав´язування масовій  свідомості соціально-політичних міфів. Вони можуть стосуватися певних цінностей і норм, сприймаються переважно на віру, без раціонального, критичного їх осмислення;

14) метод спрощення.  Як засіб фальсифікації спрощення побудоване на природному прагненні людини до максимального адаптування отримуваної інформації, зведення її до існуючих у свідомості категорій;

15) логічне чи змістове  переконання. Цей метод впливу на свідомість особистості розрахований на тих, хто критично думає, надає перевагу доказам, фактам, логіці, авторитетним аргументам, не приймає слів на віру. Для цього застосовують прийоми залучення лідерів думок (політологів, соціологів, політиків, журналістів), які цілеспрямовано впливають на мислення, систему аргументів, оцінок, уявлень людини, формування її світогляду, позиції, відповідної громадської думки; апелюють до конкретних фактів і документів, спираючись на схильність людини більше вірити конкретним цифрам і паперам з печатками, ніж просто словам;

16)вживання різних  словосполучень для оцінювання одного явища. Наприклад, в оцінюванні економічної ситуації в країні одні експерти стверджують про «безробіття», інші — про «неповну зайнятість», що створює різні емоційні реакції, викликає протилежне тлумачення одного і того самого соціального явища;

17)поширення чуток.  Вдало сконструйована і своєчасно використана чутка ефективно впливає на формування громадської думки, особливо якщо вона асоціюється з відомими реальними фактами;

18)використання стереотипів.  Цей метод ґрунтується на схильності людей до спрощеного сприйняття будь-якого соціального об´єкта. У повсякденній практиці цілком природним явищем є відношення людей до певних «соціальних типів», результати якого фіксуються, надовго вкорінюються у свідомості людини і не піддаються логічній перевірці. Такі соціальні типи позначають, наприклад, поняттями «комуніст», «капіталіст», «олігарх». Вони несуть відповідно забарвлену інформацію, навіть якщо і не стосуються конкретної особи;

19)заміна офіційних  найменувань ідеологічно, емоційно забарвленими ярликами. Найчастіше цей прийом спрямовують проти опонентів. Цілеспрямовано дібрані назви спершу вкладають в уста знакових осіб, з часом вони входять у широкий побут і стають звичними, нерідко заміняють суміжні або справжні поняття. Наприклад, термін «імперія зла» увів президент США Рональд Рейган у розпалі «холодної війни», залякуючи американців образом СРСР; «сім´я» означає вузьке коло наближених до вищого керівника людей, мафіозні клани; «оточення» — найближчі до керівника люди; «злочинна влада» — влада, яку змінили або намагаються змінити на виборах; «безвідповідальна опозиція» — політичні сили, що намагаються зруйнувати засади, на яких тримається влада.

Сфабриковані з певною метою терміни, ярлики репрезентують  один із видів психологічного програмування масової свідомості, маніпулювання нею, протистояти чому дуже складно.

Ідентифікувати псевдотехнології непідготовленій людині непросто, оскільки часто вони камуфлюються, вмонтовуються  в коректні методи і системи дій. Протидіяти їм можна завдяки оперативному, послідовному, цілеспрямованому використанню істинних технологій ПР.

33. Маніпулювання громадською думкою з використанням ЗМІ

Психологічно людина загалом позитивно налаштована на сприйняття друкованої чи трансльованої інформації, якщо, звичайно, її автор чи ЗМІ не мають негативної репутації. Однак нерідко цю налаштованість намагаються використати в політичній боротьбі з метою аргументування економічних, соціальних дій, проектів, які заторкують інтереси людей. Дезінформуючи суспільство, в матеріалах ЗМІ нав´язують вибіркову увагу до фактів, приписують певній особі заяви, які вона ніколи не робила; оприлюднюють інформацію після втрати нею актуальності; наводять неточну цитату або уривок фрази, яка поза контекстом набуває іншого, часом протилежного змісту.

Проявом необ´єктивної  інтерпретації журналістом інформації є фальсифікація, яка може бути таких видів:

— «отруйний сендвіч»: журналіст ховає позитивну думку  про особу між негативними  вступом і висновком і в  такий спосіб нейтралізує, робить непомітною її;

— «солодкий сендвіч»: журналіст вміщує негативні думки між позитивними вступом і висновком для створення загалом позитивного образу особи, політичної групи;

— «роздування деталей»: журналіст, концентруючи увагу на негативній деталі, створює відповідне враження.

Для маніпуляції громадською  думкою ЗМІ активно використовують журналістські коментарі, які можуть бути відкритими (пряме і відкрите висловлювання журналістом своєї думки), прихованими (журналіст не висловлює його прямо, а подає як факт, не посилаючись на джерело інформації), запозиченими (подається як офіційний коментар або коментар авторитетної особи).

Поширеними прийомами  є удавана трансляція думок (журналіст імітує транслювання думок різних людей); обмеження інформації (недопущення в обіг невигідних думок, фактів);скорочення (оприлюднення матеріалу про полеміку без репрезентації позиції однієї зі сторін); використання евфемізмів (використання при обговоренні фактів, подій, позицій незаконної чи кримінальної діяльності слів-замінників, які не дають точної оцінки); вихваляння (необґрунтоване висловлювання позитивних суджень про події, явища, ідеалізування індивіда, групи тощо).

Немало матеріалів ЗМІ  розраховані на ефект приниження, для досягнення якого журналіст вдається до осуду певних якостей, рис осіб, характеристик соціальних груп, параметрів процесів. Для цього використовують такі прийоми:

—пряма критика (пряме  висловлювання критичної думки, яка нерідко набуває ознак відкритої пропаганди);

—непряма критика (критика  не особи, групи, а їх оточення, прихильників);

—використання подвійного стандарту (критика особи на основі застосованих тільки до неї критеріїв);

—використання гумористичних  форм (гумору, сарказму, сатири, іронії) для спростування, дискредитації думок, ідей, інтерпретування їх як несуттєвих, смішних, безглуздих;

—звинувачення на основі асоціації (привертання уваги до аморальної, негативної поведінки особи чи групи) з метою перенесення її на іншу особу або групу.

Псевдотехнологією ПР є  демонстрація удаваного нейтралітету — демонстрація журналістом своєї нейтральності, через яку він намагається приховати обстоювання чиїхось інтересів. Для цього він може використати: