Розробка бізнес-плану виробництва нової продукції на прикладі ВАТ «Мотор-Січ»

- конкретизувати перспективи  бізнесу у вигляді системи  кількісних і якісних показників  розвитку;

- привернути увагу,  зацікавити, забезпечити підтримку з боку потенційних інвесторів фірми;

- отримати досвід планування, що розвиває перспективний погляд  на свою компанію та її робоче  середовище.

 

1.2 Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання

 

В умовах ринкової економіки  планування виробничої діяльності підприємства орієнтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (роботах), послугах.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, в то й час, як інша довгий час користується попитом у покупця.

Нова продукція (новий  вид продукції) – виріб, що виготовляється вперше, також модернізований виріб, що отримав нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтримувати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну розробку виробу, але  і комплекс організаційно-економічних  заходів, що направлені на задоволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.

Протягом свого життя  продукція на ринку переживає  декілька етапів. Перший етап – впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові витрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві його комерційні переваги. На другому етапі, зазвичай, виникають досить великі витрати виробництва і прибуток при цьому малий чи, навіть, від’ємний. Другий етап – етап росту, коли становлення товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюється модифікація базової моделі продукту, формується плановий діапазон цін. Третій етап – етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягнувши його максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подальше просування товару на ринку ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого конкурентного характеру. І, нарешті, четвертий етап – етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім припиняється випуск цієї продукції (див. тему 4).

Ймовірність невдачі  нової продукції — це фактор, що супроводжує процес освоєння нових  виробів на будь-якому підприємстві.

Високий відсоток невдач нової продукції виявляється, як у великих, так і в дрібних  компаніях, як у тих, котрі мають  великий досвід у своїй галузі, так і малодосвідчених. Серед  причин невдач, що спіткають нові продукти, називають наступні:

- недостатній аналіз ринку;

- дефекти самого продукту;

- більш високі, як передбачалося, витрати;

- нечітке визначення термінів;

- конкуренція;

- недостатні зусилля в маркетингових дослідженнях;

- слабкість збутового підрозділу та інші.

Більшість проблем, що виникають у зв'язку з розробкою нових продуктів, за своїм характером є організаційними. Обстеження сотень американських компаній показало, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування й організації виробництва нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями продуктів.

Тому при плануванні підприємством розробки нових товарів  необхідно з’ясувати, на якому етапі  життєвого циклу знаходяться  їх аналоги, взаємозамінні товари, що вже представлені на ринку.

При плануванні асортименту  звичайно вважають, що розробка нової  моделі продукту є заходом, пов'язаним з малим ризиком, особливо якщо вона розробляється на основі вже добре  відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що дана зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик буде збільшуватися в прямій залежності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія його виробництва та розподілу відрізняється від досвіду підприємства в цій сфері.

Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефективної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються  у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції  виділяються такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

План оновлення продукції  складається на основі завдань стратегічного  плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи:

- якісні та структурні зміни “портфеля” продукції підприємства;

- економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

- норми і нормативи;

- виробництво та реалізація продукції;

- матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

- персонал і оплата праці;

- витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

Випуск нової продукції  включає великий комплекс робіт, що отримав назву «Підготовка виробництва».

В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підготовки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою  отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські  розробки – комплекс робіт по створенню  конструкторської і технологічної  документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва – сукупність робіт, що забезпечує конструкторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. В свою чергу технічна підготовка включає конструкторську та технологічну підготовку. Конструкторська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської документації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка включає роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва  – складова частина постачання продукції  на виробництво, що включає обробку  і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволодіння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінцевою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масовий випуск продукції.

В процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

- забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

- створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

- забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

- забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

- завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

Вихідними даними для  планування технічної підготовки виробництва  є: планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

 

 

1.2 Оптимізаційні планові розрахунки нововведень продукції та планування витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції

 

Основою розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нової продукції є зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів інвестицій.

Під інвестиціями розуміють ресурси, вкладені в об’єкти підприємницької та інші види діяльності для отримання прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обґрунтування планових нововведень. При цьому процес прийняття інвестиційних рішень являється невід’ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити відповідність довгострокових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.

Планування інвестицій відноситься до найбільш складної та відповідальної сфери прийняття рішень, що обумовлено наступними факторами: різними видами інвестицій і вартістю інвестиційних проектів; наявністю альтернативних варіантів інвестиційних проектів; забезпеченістю ресурсами; великим ризиком, пов’язаним з прийняттям інвестиційних рішень; необхідністю швидкого отримання віддачі від інвестицій тощо.

У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням  нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) інвестицій. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.

Їх розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний час. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововведення визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) інвестування виробництва над іншими. Абсолютна та порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих і фактично досягнутих показників, та динаміки за певний період.

Застосовують два взаємопов'язані  показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат (Ер); другий (зворотний) – період (строк) окупності капітальних вкладень (Тр=1/Ер.) Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за формулами (1.1, 1.2):

 

                                                    

                                                  (1.1)

 

                                                    

                                                  (1.2)

 

Де ΔП – приріст прибутку (зниження собівартості), грн.;

КВ_n – кошторисна вартість проекту, грн.;

ΣG – загальна сума прибутку отримано від реалізації проекту, грн.

 

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього та розрахункового періоду (на сільськогосподарському підприємстві – як середньорічний приріст прибутку), а капітальних вкладень – розраховується сумарно за порівняльними цінами без будь-яких відрахувань.

Розрахункове значення коефіцієнтів Е^/_р та Е^//_р повинне порівнюватися з нормативним коефіцієнтом Е_н, (його тривалість, звичайно дорівнює так званому горизонту прогнозування чи індикативного планування.

Проект (варіант) капітальних  вкладень, що розглядається, буде доцільним (ефективним) за умови (1.3):

 

                                                   Е_р > Е_н                                                   (1.3)

 

де Ен – нормативний  коефіцієнт ефективності капітальних  вкладень.

 

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється шляхом обчислення показника так званих зведених затрат Z за формулою (1.4):

 

                                          Z = C_i + E_нЧК_і → min,                                              (1.4)

 

де Сі, – поточні  витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);

Кі; – капітальні вкладення  за і-м проектом (варіантом).

 

Проект (варіант) капітальних  вкладень з найменшими зведеними витратами вважатиметься найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.