Міжнародне банкрутство

Неплатоспроможність можливо  викликана відсутністю чи нестачею готівкових коштів, якими міг би розпорядитися боржник на даний  момент наступу терміну платежу, але такі величезні кошти у  боржника з'являться, що він, будучи кредитором за іншими правовідносинах, отримає  задоволення своїх вимог. Хоча у  даний конкретний час боржник  є неплатоспроможним ,але за складанні балансу її цей момент можна знайти перевищення активу над пассивом.

Такий стан майна неплатоспроможного боржника називають практичної неплатоспроможністю, і проблему її вирішення це часто  буває питанням часу, а примусового  виконання боржником своїх зобов'язань  виявляється достатнім застосування норм громадянського права, регулюючих питання за неналежне виконання обязательств.

Зовсім інакше складається  становище, як у майні боржника має  місце перевищення пасиву над  активом і боржник при звичайному віданні справи неспроможна погасити всі свої зобов'язання, термін платежу  якими настав. Боржник впав у стан неплатоспроможності, яка за своїм характеру абсолютна

 Під неспроможністю  розуміється засвідчений судом  абсолютна неплатоспроможність  боржника. Найчастіше як синоніми терміна «неспроможність» вживається слово італійського происхождения «банкротство».⁶

 На відміну від принципу  неоплатності, доктрина неспроможності, побудована на принципі неплатоспроможності  і полягає в тому, що справа  про банкрутство може бути  порушена при наявності факту  припинення боржником платежів  по зобов'язаннях. При цьому  робиться допущення про те, що  розмір зобов'язань боржника перевищує  вартість його майна. Для порушення  провадження в справі про банкрутство  кредитору досить довести факт  неплатежу боржником по його  зобов'язаннях, а майновий і  фінансовий стан боржника з'ясовується  надалі в процесі провадження  в справі.

 Термін «неплатоспроможність»  означає нездатність боржника  вчасно виконати свої зобов'язання  перед кредиторами, в результаті  чого можна припустити, що активи  такої особи перевищують пасиви. Крім того, критерій неплатоспроможності  дає можливість швидше розпочати  процедуру банкрутства при виявлені перших ознак неплатоспроможності для уникнення різного роду зловживань з боку боржника.

 Цей фактор частково  нівелюється наявністю інституту  визнання угод недійсними, укладених  до та після порушення провадження  у справі. Але це не гарантує  повного повернення майна боржника  на стадіях судових процедур, оскільки не завжди можливо  довести наявність підстав для  визнання угоди недійсною, а  витрати, пов'язані з таким  провадженням призводять до зменшення  ліквідаційної маси. До того ж  боржника набагато легше виявити,  оскільки для нього не потрібно  вивчати стан його внутрішніх  справ, а лише достатньо зовнішньої  нездатності до платежу. Отже, такий критерій дає можливість  оперативно реагувати на фінансові  труднощі боржника шляхом швидкого  порушення провадження у справі про банкрутство ⁷

У сучасному законодавстві  Російської Федерації використовується термін «банкрутство» у двох значеннях:

1) як синонім терміна «неспроможність»;

2) як окремий випадок  неспроможності, коли посадова особа  або громадянин-замовник (власник)  неплатоспроможного боржника вчиняє  каране діяння, яке завдає шкоди  кредиторам.

Закон Російської Федерації  «Про неспроможність (банкрутство)»  виділяє два види такого банкрутства  — умисне банкрутство та фіктивне банкрутство. Деякі російські вчені-юристи, що досліджують інститут банкрутства  підтримують позицію дореволюційного  права, де банкрутство —“деликт своеобразный: он слагается из двух злементов, из которых один (несостоятельность) — понятие гражданского права, другой (банкротское деяниє) — понятие уголовного права»⁸.  

   Цю точку зору підтримували і П.П. Цитович, і Н.А. Тур. Крім того, сучасні дослідники цього питання вважають, що застосовування терміна «банкрутство» в значенні неспроможності при умисному завдані шкоди боржником кредиторам може сприяти термінологічній ясності нормативних актів. Проте багато російських вчених-юристів вважають такий підхід законодавця неправильним. Наприклад, Телюкіна М.В. вважає, що “банкротство считается несостоятельностью, сопряженной с виновным поведением должника, направленным на причинение вреда кредиторам». Такої ж думки притримується і Васильєв Є.А.: «термин «банкротство» имеет и узкое, сторого специальное значение, описывающее частный случай несостоятельности, когда неплатежеспособньїй должник виновно совершает уголовно наказуемые деяния, наносящие ущерб кредиторам»⁹

Але незважаючи на різні  підходи, критерії неоплатності та неплатоспроможності  не суперечать один одному, а взаємопов'язані, оскільки у більшості випадків припиняють платежі ті підприємства, пасив яких перевищує актив. Боржник, у якого  достатньо майна, завжди може найти  можливість його реалізувати та погасити всю кредиторську заборгованість. Разом з тим, це ствердження не завжди знаходить втілення у сучасній українській економіці. Адже наявність у боржника неліквідного майна, навіть за умови перевищення його вартості над сумою кредиторської заборгованості, не завжди означає, що він (боржник) може за рахунок такого майна оплатити всі свої борги.¹⁰

У словнику Брокгауза і Ефрона дане поняття визначається так: це - «юридичний термін торгового права, що означає неоплатному особи, яка провадить торгівлю, яка відбулася від його провини». ¹¹

Представляє інтерес порівняння наведеного визначення з дефініцією банкрутства, закріпленої в чинному  акті російського права - Федеральному законі про неспроможність (банкрутство) 2002 р.: «Неспроможність (банкрутство) - визнана арбітражним судом чи оголошена боржником нездатність боржника в повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями і (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів (далі банкрутство) »¹²

В умовах інтернаціоналізації  економіки, коли неспроможний боржник  і кредитори мають різну національну  належність або майно неспроможного  боржника, на яке звертається стягнення  кредиторів, знаходиться в різних країнах, відмінності національних систем правового регулювання неспроможності є серйозною перешкодою для врегулювання відносин, пов'язаних з визнанням  боржника банкрутом і задоволенням вимог кредиторів. Тоді й виникає  проблема транскордонної, або міжнародної, економічної неспроможності.  
Легальне визначення поняття транскордонної неспроможності відсутня. Комісією Організації Об'єднаних Націй по праву міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ) транскордонна неспроможність в самому широкому сенсі визначається як - випадки, коли неспроможний боржник має активи в не скількох державах або коли в числі кредиторів боржника є кредитори з іншої держави. ¹³

У зарубіжній правовій літературі позначення даного явища відрізняється  різноманітністю. Використовуються виразу «транскордонні банкрутства, неплатоспроможність», «міжнародне банкрутство», «міжнародна  неспроможність», «банкрутство з іноземним елементом», та просто «банкрутство» . ¹⁴

Особливістю американських  законів і судової практики є  те що термін «неплатоспроможність»  повністю ототожнюється з терміном «банкрутство».

І в першому і в другому  значенні ці терміни розуміються  як стан абсолютної неплатоспроможності, при якій в майні боржника наступив стан, що характеризується перевищенням його пасиву над активом і сам  боржник при звичайному веденні  справи не може погасити свої фінансові  зобов’язання, по яких наступив термін платежу.

Разом із тим в законодавстві  США термін «банкрутство» уживається в вужчому значенні. В даному випадку «банкрутство» розглядається як окремий випадок неспроможності, що характеризується тим, що боржник винен здійснює злочинні діяння що завдають збитку інтересам кредиторів за яких зобов’язаний нести кримінальну відповідальність. Отже банкрутство розглядається як кримінально- правова сторона неспроможності¹⁵

Банкрутство у Великобританії теж має певні особливості, причиною яким є насамперед історія регулювання  цієї процедури що налічує близько  п’яти століть. Першим законом призначеним  для боротьби з неспроможністю, важаться Акт 1543 року що носив головним чином  кримінально - правовий характер. Пізніше  законодавство стало набувати все  більш економічного характеру , проте все це залишило таки слід на правовому регулюванні банкрутства в Великобританії.

Насамперед це те що в  законодавстві Великобританії досі немає чітко визначеного поняття  банкрутства яке б застосовувалося  в більшості випадків.

Крім того термін «банкрутство»  у Великобританії був замінений  на «конкурс» а все законодавство  регулювання неплатоспроможності  на «конкурсне» законодавство.

І насамперед слід знати те що англійське законодавство розглядає банкрутство як- небезпечне посягання на приватну власність і яке передбачає покарання за його здійснення. ¹⁶

У Франції чималий акцент робиться і на належне ведення  процедури банкротства, а тому там  не забули передбачити кримінальну  відповідальність і щодо судових  адміністраторів, представників кредиторів, ліквідаторів і комісарів з виконання  плану. Наприклад, такі особи можуть притягатися до відповідальності  у випадках, якщо вони: навмисно посягали на інтереси кредиторів або боржника, використовуючи із користю для себе суми, отримані ними в процесі здійснення їх діяльності, або привласнюючи собі майно, яке їм не належало, і вони про це знали; та у своїх інтересах використовували надані їм повноваження всупереч інтересам кредиторів або боржника.¹⁷

За законодавством Німеччини  нести відповідальність за банкрутство  взагалі можуть будь-які особи (фізичні  або юридичні) незалежно від предмета їх діяльності та комерційного статусу, які стали неплатоспроможними. В  інших країнах суб’єктом банкрутства  також може бути визнаний будь-який громадянин, який через відсутність  коштів не сплачує свої боргові зобов’язання, наприклад, особа, яка протягом певного  часу не сплачує комунальних послуг, зобов’язань за кредитними договорами тощо. Однак в Україні банкрутами можуть бути визнані лише юридичні особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності в органах державної статистики, а також фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності.

У Швейцарії у кримінальному  законодавстві хоча й відсутній  термін “банкрутство”, норми, що встановлюють відповідальність за подібні дії, все  ж існують. Зокрема, це статті КК Швейцарії  з дуже промовистими назвами: “Шахрайський конкурс і шахрайство, пов’язане  з накладенням арешту на майно  боржника”, “Завдання шкоди кредитору  шляхом зменшення майна”, “Безгосподарність”, “Невиконання обов’язків щодо ведення  бухгалтерського обліку”, “Надання переваги одному з кредиторів”, “Підкуп  при примусовому виконанні рішень”, “Придбання через суд будь-яких вигод шляхом обману в судовому договорі по неплатоспроможності” тощо. Досить цікавою з огляду на можливе застосування в українському законодавстві є  норма КК Швейцарії, що встановлює відповідальність за підкуп при примусовому виконанні  рішення.¹⁸

Таким чином, аналіз розвитку зарубіжного законодавства про  неспроможність та банкрутство дозволяє дійти висновку, що лише належне  державне регулювання цієї галузі дозволить  мінімізувати збитки, що можуть бути завдані  законними правам та інтересам господарюючих  суб‘єктів та самої держави.

З країн, які входили до складу колишнього Радянського Союзу, першість у застосуванні поняття зловмисного банкрутства належить Литві. У литовському законі «Про банкрутство підприємств» від 15.09.1992 це поняття визначається як діяльність підприємства, спрямована на ухилення від повного чи часткового розрахунку з кредиторами. За цим законом, при встановленні факту зловмисного банкрутства суд повинен вивчити угоди, укладені підприємством протягом 12 місяців до початку судочинства банкрутства, і визначити їх законність. Кошти, передані з угодами, які визнані недійсними, повинні бути повернуті для задоволення позовів кредиторів.¹⁹

З аналізу законодавства  про банкрутство України можна  зробити висновок, що термін „банкрутство” використовується у двох значеннях: як визнана господарським судом нездатність відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури та як „фінансова неспроможність” суб'єкта господарської діяльності, з яким так чи інакше пов'язані злочинні дії громадянина-засновника, власника, службової особи підприємства (установи, організації).²⁰

Саме поняття банкрутства  характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутств підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно з'являється банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санування, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.