Міжнародне банкрутство

виконує повноваження державного органу у справах про банкрутство  і фінансове оздоровлення, а також  органу, уповноваженого забезпечувати  захист інтересів Російської Федерації при вирішенні питань про неспроможність (банкрутство) організацій;

розробляє і реалізує заходи щодо забезпечення аналізу фінансового  стану організацій і контролю за дотриманням ними платіжно-розрахункової  дисципліни;

веде облік платоспроможності  великих, а також економічно або  соціально значущих організацій, формує переліки таких організацій, аналізує їх фінансовий стан і представляє  в Уряд Російської Федерації пропозиції щодо фінансового оздоровлення вказаних організацій;

організовує в установленому  порядку залучення необхідних фінансових коштів для реалізації заходів щодо реструктуризації і фінансового  оздоровлення неплатоспроможних організацій, зокрема зарубіжних інвесторів; бере участь у справі про банкрутство  боржника і здійснює відповідні процесуальні права при розгляді справ про  неспроможність (банкрутство);

забезпечує за запитами арбітражного суду або за зверненнями кредиторів реалізацію процедури відбору арбітражного керівника за наявності декількох  запропонованих кандидатур;

забезпечує реалізацію процедури  банкрутства відсутнього боржника; затверджує вимоги, які пред’являються до фізичних осіб - арбітражних керівників, проводить ліцензування їхньої діяльності;

аналізує фінансовий стан організацій-боржників і оцінює їх платоспроможність, який є структурним  підрозділом центрального апарату  Міністерства економіки ³⁴

Цей орган займається розробкою  і реалізацією державної політики щодо попередження економічної неспроможності; вживає заходів із фінансового оздоровлення і попередження економічної неcпроможності комерційних організацій та індивідуальних підприємців; здійснює в установленому порядку ліцензування діяльності антикризових керуючих у справах про економічну неспроможність і контролює діяльність цих осіб; забезпечує проведення процедур економічної неспроможності відсутніх боржників; організовує підготовку і проведення атестації на відповідність фізичних осіб професійно-кваліфікаційним вимогам, що пред’являються до керуючих в справах про економічну неспроможність.

Не всі країни мають  спеціальний державний орган  з питань банкрутства. До таких країн  належить Італія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія та інші.

В Нідерландах розгляд  справ щодо банкрутства контролюється  Окружними судами. У кожній конкретній справі вони призначають суддів по банкрутству. Суддя по банкрутству  має право допитувати свідків, виносити накази про опитування або дослідження  експертів, наприклад бухгалтерів, і пропонувати повному складу суду винести ухвалу про затримання не бажаючого співробітничати з  судом боржника або члена правління  боржника. Крім того, Окружний суд призначає  конкурсного довірчого керуючого (куратора). Конкурсний довірчий керуючий управляє майновою масою боржника під  контролем судді по банкрутству ³⁵

В Бельгії участь держави  в процедурі банкрутства в  особі своїх органів досить обмежена. Законодавці цієї країни прагнули до того, щоб система банкрутства  була побудована на судовій, а не на виконавчій владі. Проте держава  не повністю усунена від участі в  процедурах - її інтереси представляє  прокуратура. В такому випадку держава, коли це необхідно, вважається рядовим кредитором, і її інтереси беруться до уваги з урахуванням всіх покладених привілеїв ³⁶

В Італії не існує спеціального органу виконавчої влади, що займається питаннями банкрутства. Відповідно до Закону про банкрутство державні органи влади не втручаються в  процедуру банкрутства.

В Німеччині справи про  банкрутство та неспроможність розглядаються  виключно у судовому порядку. Роль судів  у справах про неспроможність виконують місцеві суди (Amtsgerichte). До компетенції місцевих судів входить надзір за діяльністю конкурсних керуючих, складання переліку всіх юристів компетентних і правомочних на здійснення процедур банкрутства ³⁷

Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 27.03.2006 р. № 370 в Україні функції спеціального органу з питань банкрутства виконує  Державний департамент з питань банкрутства, який є урядовим органом  державного управління, що діє у  складі Міністерства економіки. На сьогоднішній день Державний департамент діє  на підставі Положення, затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України  від 19.04.2006 р. № 533 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 року № 81) ³⁸

Необхідність існування  в Україні такого органу мотивується  недостатньою ефективністю державного впливу на процеси, які відбуваються у процедурах банкрутства, а також  занепокоєння уряду тим, що не була створена система запобіжних заходів  щодо виникнення ситуації неспроможності підприємств розрахуватися за своїми зобов’язаннями, особливо це стосується стратегічних підприємств. Йдеться, зокрема, про відсутність дієвого контролю за діяльністю арбітражних керуючих, а також про поширення схем неконкурентного відчуження державного майна через застосування процедур санації з наступним продажем цього майна способами, встановленими комітетом кредиторів.

Основними завданнями Департаменту є участь у реалізації державної  політики у сфері запобігання  банкрутству і забезпечення умов здійснення процедур відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом  стосовно державних підприємств  та підприємств, у статутному фонді  яких частка державної власності  перевищує 25 %, і суб’єктів підприємницької  діяльності інших форм власності  у випадках, передбачених Законом  України "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом  рішення державного органу з питань банкрутства має допомогти самостійній  реалізації політики у сфері банкрутства, яку формує Міністерство економіки. Також створення такого органу покликане  підвищити повноваження і зробити  персональною відповідальність за реалізацію даної політики підрозділами міністерства ³⁹

Створення спеціального органу з питань банкрутства було першим кроком на шляху до розвитку цивілізованого інституту банкрутства в Україні. Розумне регулювання сфери банкрутства  в Україні повинно стати ефективним засобом оздоровлення економіки, інакше існуючі проблеми в питаннях банкрутства  будуть гальмувати розвиток країни та заважати залученню інвесторів в  українську економіку. Завдання, що вирішуються  за допомогою законів про банкрутство  в країнах з ринковою економікою, цілком конкретні. Найважливішим з  них є максимальне використання існуючих можливостей порятунку  підприємства або його частин, які  за допомогою процедури банкрутства  можуть бути відновлені, щоб в подальшому внести свій внесок до економіки країни. В той же час держава повинна підтримувати захист активів підприємства-боржника на користь кредиторів і розподіл цих активів з метою максимального задоволення вимог кредиторів. Без існування спеціального органу, який виконує функції регулювання процесів банкрутства в країни, всі ці завдання не можуть бути виконати належним чином.

     1.3 Джерела правового регулювання

Світове законодавство про  банкрутство в своєму розвитку зазнало  ряду кардинальних змін. У римському праві неповернення боргу було небезпечно для життя і здоров'я боржника і вело до захоплення його майна. До 2 століття нашої ери несплата боргів вважалася незаконної без розрізнення боржників на звичайних і неспроможних. Лише в подальшому стали виділяти банкрутство як супутнє явище комерційної діяльності. Поява законодавства про неспроможність як такої відносять до середини 16 століття. Початкові правові акти містили жорсткі норми кримінального характеру. Але навіть самі суворі заходи, що застосовувалися до неспроможним боржникам не могли запобігти нових банкрутств. До того ж, у страху перед покаранням,боржник продовжував комерційну діяльність, часто погіршуючи положення своїх кредиторів, займаючи і перезапозичуючи.

Але вже в першій половині нашого століття основною метою законодавства  про неспроможності стало справедливий розподіл майна добросовісного боржника серед кредиторів, звільнення боржника від боргів та надання йому можливості розпочати все спочатку.

У наш же час метою законодавства  про неспроможність стало збереження підприємства-боржника шляхом застосування різних заходів реорганізаційних характеру.

В рамках цієї проблеми, як і  багатьох інших, що відносяться до міжнародного приватного права, доводиться стикатися  з досить серйозними розходженнями  в національно-правових рішеннях, що стосуються деяких деталей або достатньо  великих компонентів. Так, наприклад, правові системи по-різному ставляться до санації (в деяких країнах зветься  «реабілітацією») неспроможних юридичних  осіб, захисту інтересів кредиторів, визначення прав керуючих і в цілому до завдань правового регулювання  суспільних відносин, що виникають  в рамках банкрутств.

Так, інтереси кредиторів найбільш виразно захищає англійська система  діє в цій країні права. Історія  регулювання неспроможності в Великобританії налічує вже декілька століть. Першим законом призначеним для боротьби з неспроможністю, вважається Акт 1543 року що носив головним чином кримінально – правовий характер. Законодавство регулювання неспроможності з того часу неодноразово змінювалося і доповнювалося і результатом цих змін і доповнень став Закон 1914 р. «Про банкрутство». Проте і він не довго встояв без змін. У 1926 році вже був прийнятий змінений текст Закону про банкрутство. В 1979 був прийнятий закон «Про неплатоспроможність» ( Insolvency Act)

Іншими джерелами конкурсного  права Англії є Процесуальні правила  банкрутства 1952 року (Bankrupty Rules), а також Закон «Про компанії ». ⁴⁰

Ці закони дозволяють чітко  визначити коло суб’єктів неспроможності по англійському конкурсному праві. Крім того можливо вважати особливістю  те що майже усе законодавство  про неспроможність, довгий час було орієнтовано на застосування по відношенню до фізичних осіб – чоловіків, і  лише в 1935 законом було встановлено  що суб’єктом неспроможності може бути заміжня жінка. Також статус суб’єкта неспроможності був наданий торговому товариству що не є юридичною особою.

У спеціальний вид банкрутства  КК до недавнього часу виділяв банкрутство  маклерів і посередників. Цьому була присвячена ст.. 404 яка свідчила, що «особи, які займаються посередництвом з  купівлі та продажу цінних паперів  і маклерів, що впали в неспроможність, карається каторжними роботами, якщо вони викриті в злістному банкрутстві-довічними каторжними роботами».

Що стосується оголошення неспроможності інших суб’єктів, то англійське законодавство об’єднує їх загальним найменуванням «боржник»⁴¹

Згідно з законом боржником  може бути будь-яка особа, незалежно  від її громадянства, яка під час  здійснення передбаченої законом дії, що свідчить про неплатоспроможність  і дає право на відкриття конкурсного  провадження. Особа має задовольняти наступні вимоги;

1. Особисто перебувати в Англії
2. Постійно проживати в Англії або мати постійне проживання в Англії
3. Бути членом фірми або товариства які здійснювали підприємницьку діяльність особисто або через агентів в Англії
4. Борг має бути більшим ніж 200 фунтів стерлінгів

Відсутність цих умов виключає можливість оголосити боржника неспроможним.

Цілями здійснення процедур банкрутства, як про це пишуть англійські автори, є забезпечення справедливого та рівного розподілу активів між кредиторами, звільнення боржника від його зобов'язань в тій мірі, в якій це визнано судом, а також дослідження причин неспроможності, з тим, щоб утримати суб'єкти господарювання від необачного прийняття на себе зобов'язань, які вони не в змозі оплатити і тим самим попередити ризикований бізнес ⁴²

У Росії перші згадки про норми, призначених для регулювання банкрутства, зустрічаються вже в стародавньому законодавстві Росії. У статті 68 Карамзінського списку (XIII століття) розрізняються поняття нещасної неспроможності сталася з вини боржника: «Банкрутство, втрата купцем взятих в борг грошей не тягне за собою кримінальної відповідальності, йому дається можливість заповнити втрачене і в розстрочку виплатити борг. Ця пільга не поширюється на купця,втратив капітал в результаті пияцтва та інших негожих дій. Доля такого купця в цьому випадку залежить від кредиторів, які можуть або отримати відшкодування також в розстрочку або, на думку більшості, зажадати відшкодування збитку шляхом продажу його майна та його самого в холопи ».

Історії відомо про існування кількох проектів Статутів про банкрутство (1740, 1753, 1763, 1768 рр..), які, не ставши законами, тим не менше мали обмежене застосування на практиці.

Лише імператор Павло 1 видав в 1800 році Статут про банкрутів, який визначав буквально всі аспекти регулювання неплатоспроможності суб'єктів цивільних правовідносин.Цей закон складався з складався з двох частин, перша була присвячена торговельної (купецької) неспроможності, друга – неспроможності дворян. У статуті розрізняється три види неспроможності: від нещастя, від недбалості і від пороків, від підробки. Якщо банкрутство сталося через нещастя, боржник звільняється від тягаря незадоволених вимог. У той час як при банкрутстві з необережності і тим більше при наявності умислу звільнення від зобов'язань не проводилося. В статуті були передбачені правила про відстрочення платежів, можливість укладення світової угоди більшістю кредиторів, призначення куратора (Конкурсного керуючого), складання активної (конкурсної) маси, спеціальні процедури і умови визнання недійсності угод.

У середині XIX століття законодавство про неспроможність було розрізненим. Процедури розрізнялися і для різних суб'єктів, і в Залежно від того, на якій території має місце виробництво про неспроможності.⁴³

У сучасній Росії перша  спроба відродити відносини, пов'язані з неспроможністю, була прийнята у зв'язку з указом Президента РФ від 14 червня 1992р. № 623 «Про заходи з підтримки та оздоровлення неспроможних державних підприємств (банкрутів) та застосування до них спеціальних процедур ». Однак на практиці цей указ мав дуже обмежене застосування через що містилися в ньому неточностей і помилок. Указ визначив термін його дії: з моменту опублікування до прийняття Закону «Про банкрутство».⁴⁴