Аналіз фінансової стікості підприємства (на матеріалах ВАТ «Горохівський цукрувий завод»)

Водночас зауважимо, що, розглядаючи названі підходи щодо сутності платоспроможності підприємства,  деякі фахівці,  з одного боку, ототожнюють платоспроможність з ліквідністю, а з другого – навпаки, наголошують на нетотожності [13].

Існуючі відмінності в трактуваннях поняття “платоспроможність” викликані, скоріше за все, змішуванням двох поглядів на поняття ліквідності: ліквідності як однієї з характеристик фінансової стійкості підприємства і, так званої, ліквідності балансу. При зміні підходу змінюються і пріоритети: якщо мова йде про ліквідність балансу, то платоспроможність виступає як умова погашення всіх боргових зобов’язань підприємства наявними в його розпорядженні активами; якщо мова йде про оцінку фінансової стійкості підприємства, то навпаки – ліквідність є однією з часткових характеристик платоспроможності, що відображає можливість погашення зобов’язань ліквідними активами. [котляр м.л.]

Термін “ліквідність” походить від латинського liquidus, що в перекладі означає рідкий, текучий, тобто ліквідність характеризується легкістю реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей та інших активів у грошові кошти [13].

Широкого використання в теорії та практиці банківської діяльності термін “ліквідність” набуває в другій половині 30-х рр. ХХ ст. (після періоду „Великої депресії”) завдяки працям Дж. Кейнса – засновника першої макроекономічної доктрини регулювання ринкового господарства. У своїй роботі “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936 р.) Дж. Кейнс описав психологічний мотив “надання переваги ліквідності” – прагнення господарюючих суб’єктів зберігати отримані доходи в грошовій формі. Під „грошима” Кейнс розумів як готівку – золоті монети і банкноти, так і будь-які кошти, які є законним і прийнятним платіжним засобом у певній господарській системі: кошти на поточних грошових рахунках, казначейські векселі тощо. Такі кошти можуть бути в будь-який момент безперешкодно використані як найзручніший засіб платежу при здійсненні угод між  різними суб’єктами –юридичними і фізичними особами.

Дж. Кейнс вважав, що умову ліквідності задовольняє наявність грошей [13].

Ліквідність як особлива фінансово-економічна категорія має крім загальних функцій  (розподільчої, забезпечуючої  та контролюючої) виконувати і ряд специфічних:

вартісну – формування на основі попиту і пропозиції обмінної вартості будь-яких матеріальних чи інтелектуальних активів;

часову – здійснює додатковий вплив на обмінну вартість активу залежно від періоду укладання угоди;

ризикову – наявність в операціях обміну ризику виникнення складності з обміном активів [11].

Лахтіонова Л.А. у своєму дослідженні провела групування думок вчених стосовно визначення поняття «ліквідність суб’єкта господарювання», які подано в таблиці 1.1 [9].

Таблиця 1.1.

Групування думок стосовно визначення ліквідності

Загалом, поняття ліквідність є комплексним і воно включає:

-                  ліквідність активів – можливість перетворення активів підприємства в гроші за будь-яких умов без втрати ринкової вартості для забезпечення спроможності фінансувати свою діяльність і погашати свої зобов’язання в строк та в повному обсязі [8];

-                  ліквідність балансу це можливість активів за будь яких обставин, при їх перетворенні в гроші за певний строк, погашати відповідні за термінами зобов'язання у строк і в повному обсязі [17].

-                  ліквідність підприємства – здатність підприємства за будь-яких умов перетворювати свої активи в гроші без втрати своєї ринкової вартості, а також залучати кошти із зовнішніх джерел для виконання всіх своїх зобов’язань в строк і в повноту обсязі, фінансувати свою діяльність і погашати непередбачені борги; постійно підтримувати баланс між обсягами відповідних груп активів, виділених за строками перетворення в гроші, та зобов’язань, виділених за термінами їх погашення, а також рівновагу між обсягами і строками перетворення активів в гроші, а також обсягами і строками погашення зобов’язань. [8].

1.2.                 Методика оцінки і аналізу показників платоспроможності та ліквідності та їх інформаційна база

Фінансовий аналіз як наука - це система спеціальних знань, що шляхом розчленування цілого на складові і виділення окремих сторін, властивостей, зв'язків спрямована на дослідження економічних явищ та процесів у їх взаємозв'язку і взаємозумовленості, яка формується під впливом об'єктивних економічних законів з науковим обґрунтуванням завдань та договірних зобов'язань, оцінкою їх виконання, визначенням величини дії позитивних і негативних чинників, невикористаних резервів і розробкою пропозицій щодо вироблення оптимальних управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності виробництва.

Переважна більшість авторів розглядають аналіз ліквідності і платоспроможності як необхідну умову розробки і прийняття оптимальних управлінських рішень щодо управління ними або можливостей кредитування й інвестування. В обох випадках важливим є не тільки ступінь ліквідності і платоспроможності, а й фактори, що його зумовлювали.

Метою аналізу ліквідності і платоспроможності підприємств є інформаційно-аналітичне забезпечення розробки і прийняття оптимальних управлінських рішень щодо забезпечення оптимальної ліквідності та платоспроможності підприємств [8].

Основними функціями аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства є:

- визначення відповідності цільовим параметрам і потенційним можливостям, виявлення тенденцій, локальних і закономірних змін та їх інтенсивності, впливу факторів на ці зміни;

- визначення різного роду відхилень від норм, диспропорцій, структурних деформацій, можливостей виникнення несприятливих і ризикових ситуацій, їх інтенсивності та динаміки, а також факторів, що на них впливають;

- виявлення потенційних можливостей зміни та розвитку ліквідності та платоспроможності підприємств, притаманних їм явищ і процесів, попередження та нейтралізація відхилень від норм, диспропорцій, структурних деформацій, несприятливих і ризикових ситуацій, виявлення кола регульованих факторів, шляхів і засобів їх реалізації; контроль за виконанням прийнятих управлінських рішень, ефективністю використання ресурсів та дотриманням соціальних норм і стандартів [17].

Ліквідність поточних активів є головним фактором, який ви­значає ступінь ризику вкладень в оборотні активи. Ступінь лікві­дності оборотних активів, і кожної їх групи, визначається як від­ношення відповідної частки оборотних активів до поточних зобов’язань.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів (актив балансу), які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку убування (зменшення) їх ліквідності, із зобов’язаннями (пасив балансу), які згруповані за строками їх погашення та роз­міщені у порядку зростання термінів.

Традиційно виділяють чотири групи активів і пасивів. Але є розходження у віднесенні тих чи інших активів (пасивів) до певних груп, особливо за даними Балансу згідно П(С)БО 2. Це пов’язано із ігноруванням об’єктивної логіки ліквідності, а також терміновості, що призводить до самих різних припущень щодо групування. Особливо це стосується віднесення до певних груп витрат та доходів майбутніх періодів, забезпечень наступних витрат і платежів, дебіторської заборгованості. Проте, переважна більшість авторів ігнорують дану проблему і пропонують кожен своє групування без належного обґрунтування [8].

Залежно від рівня ліквідно­сті активи підприємства поділяють на такі групи:

- найбільш ліквідні активи – це суми грошових коштів та їх еквівалентів, а також короткострокові фінансові вкладення, які можуть бути прирівняні до них. Для цієї групи активів практично немає небезпеки втрати своєї вартості у випадку ліквідації підприємства і не існує часового лагу для перетворення їх на платіжні засоби [5].

- середньоліквідні активи – це дебіторська заборгованість та інші активи (витрати майбутніх періодів у тій частині, яка буде використана протягом операційного циклу або року від дати складання балансу), для їх перетворення на готівку потрібен певний час. Ліквідність цих активів різна і залежить від суб’єктивних та об’єктивних чинників: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу та ін [5].

- низьколіквідні активи – це запаси підприємства за стаття­ми розділу II «Оборотні активи» активу балансу, для їх перетворення на готівку потрібен певний час пов’язаний з їх реалізацією та налагодженням сталих ділових відносин з покупцями. Ліквідність цієї групи активів залежить від наявності покупців та їх платоспроможності, від якості продукції та попиту на неї, від її конкурентоспроможності, форм розрахунків тощо [5].

- важколіквідні активи – це активи підприємства, які використовуються в процесі господарської діяльності протягом тривалого періоду. До цієї групи включають усі статті розділу І «Необоротні активи» активу балансу та витрати майбутніх періодів з терміном використання понад рік.

Розподіл активів по вищезазначеним групам може не відображати реального стану рівня ліквідності за декілька причин:

2.          період продажу оборотних активів, які планується реалізувати у вигляді готової продукції, буде залежить від тривалості виробничого циклу підприємства, який, у свою чергу, може складати до декілька років (на підприємствах важкого машинобудування);

3.          групування здійснюється тільки за ознакою терміновості реалізації без урахування різного ступеня втрати вартості активів при їх трансформації, що має немаловажне значення при визначенні рівня ліквідності;

4.          сучасне мінливе економічне середовище України обумовлює існування постійних змін вартості майна, що негативно впливає на його відображення в бухгалтерському обліку і звітності, механізми переоцінки за умови їх недосконалості на практиці майже не застосовуються, у підсумку, активи підприємства обліковуються за первісною і остаточною (при нарахуванні амортизації) вартістю, а їх реалізаційна ціна може суттєво відрізнятися, що спричиняє як втрату вартості, так і її зріст;

5.          за умов нестабільної ринкової кон’юнктури й науково-технічного прогресу основні фонди підприємства за рівнем ліквідності доцільно аналізувати більш деталізовано, за їх видами: земельні ділянки, об’єкти природокористування, будівлі й споруди, машини й устаткування, прилади, пристрої, комп’ютерна й оргтехніка, транспортні засоби, господарський інвентар та ін.

Таким чином, доцільно зробити висновок, що при визначенні рівня ліквідності активів існує об’єктивна необхідність приймати до уваги як термін їх реалізації, так і можливу втрату (або зріст) їх вартості [18 ].

На рис. 1.1 представлено класифікацію активів підприємства за п’ятьма рівнями ліквідності на основі двох факторів: можливого терміну реалізації (по горизонталі) й зміни вартості (по вертикалі):