Облік інветнтаризаційної роботи

- правильність рішення власника  щодо проведення інвентаризації;

- підбір кадрів, які здатні втілювати в життя рішення власника, щодо об’єктивного проведення інвентаризації;

- контроль виконання – під  яким розуміють постійний, груповий  аналіз процесу і результатів  роботи членів інвентаризаційних  комісій.

Для удосконалення порядку проведення інвентаризації необхідно дотримуватись наступних принципів: раптовості, своєчасності, співставленості, точності, плановості, безперервності, об’єктивності, обов’язковості, повноти охоплення об’єктів, гласності, оперативності, ефективності, економічності, доцільності юридичного значення та оцінки результатів, матеріальної відповідальності.

Добре сплановані цілі і засоби у  добре сформованих структурах, за умови ефективної системи мотивування, можуть призводити до розширення обмеження  сфери й інтенсивності інвентаризації, як засобу контролю. Створення правильно функціонуючого інформаційного зв’язку, який забезпечує всі процеси інвентаризації, між запланованими цілями і досягнутими результатами, є тим важливим завданням, чим більш складнішою є організація та технологія проведення інвентаризації.

Важливим питанням удосконалення  інвентаризацій є розробка мережного  графіка проведення інвентаризації на об’єктах з урахуванням особливостей i структури підприємства. Використання мережних графіків дає змогу визначити критичні об’єкти для першочергового проведення інвентаризацій, забезпечити чіткість i оперативність в інвентаризаційній роботі.

Удосконалення методики проведення інвентаризацій має спрямовуватися на підвищення їх якості. А для цього необхідно  сконцентрувати увагу на:

- забезпеченні раптовості проведення  інвентаризації з тим, щоб не  дати можливості матеріально  відповідальним особам підготуватися  до неї i приховувати можливі  нестачі та розтрати;

- ретельному доборі членів інвентаризаційної  комісії з огляду на те, що проведення інвентаризації на тому самому підприємстві тим самим складом комісії двічі підряд не дозволяється;

- дотриманні послідовності процесу  проведення інвентаризації, опломбування  приміщень, підвалів та інших  місць зберігання цінностей, що мають окремі входи i виходи, перевірки правильності роботи ваговимірюваних приладів, одержання останніх звітів, узятих у матеріально відповідальних осіб до підписок про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові й видаткові документи включено до звіту i жодних документів не залишилося;

- додержанні правил підрахунку  цінностей; 

- ретельному оформленні документів  інвентаризації з тим, щоб цінності  були перелічені, зважені в порядку  розташування їх у приміщенні i щоб запобігти можливості внесення  до описів даних про залишки цінностей без їх фактичного перелічення;

- підвищенні оперативності визначення  результатів інвентаризацій для  забезпечення своєчасного виявлення  нестач i розкрадань.

Отже, запропонована форма порівняльної відомості та пропозиції щодо вдосконалення методики проведення інвентаризації дозволить підвищити її якість та ефективність.

Вважаємо, що Відомість результатів  інвентаризації має містити дані про оцінку якості інвентаризації, результати інвентаризації активів, перелік  матеріально відповідальних осіб, у яких виявлено нестачі та лишки, результати перевірки стану й оцінки активів та зобов’язань, а також інші результати інвентаризації (розмір збитків підприємства від розкрадання, нестачі, знищення матеріальних цінностей, сума, на яку зменшуються через виявлені нестачі валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, сума, на яку збільшуються через виявлені лишки валові доходи та податкові зобов’язання з податку на додану вартість). Такий  документ надасть керівництву підприємства та іншим зацікавленим особам інформацію про загальні результати та наслідки проведених інвентаризацій за певний період часу, їх вплив на окремі показники господарської діяльності суб’єкта господарювання.

В умовах швидкої зміни нормативного забезпечення бухгалтерського обліку та податкового законодавства особливого значення набуває правильне визначення і відображення в обліку результатів інвентаризації, що відбувається на заключному – результативному етапі її здійснення.

Чинні законодавчі і нормативні акти не в повній мірі регламентують порядок регулювання інвентаризаційних різниць і відображення їх в обліку та звітності. З метою впорядкування обліку результатів інвентаризації необхідно включити в Інструкцію з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджену наказом Мінфіну України від 11.08.1994 р. №69  порядок списання нестач в межах норм природного убутку; визначити і законодавчо закріпити єдиний систематизований перелік норм природного убутку; привести у відповідність вимоги положень (стандартів) бухгалтерського обліку, Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну України від 30.09.2003 р. № 561 та Інструкції № 69 щодо обліку лишків основних засобів та ін.

Висновки до розділу 3

 

Організація контрольної та аналітичної  роботи ТОВ «Дельфін» дозволила  сформулювати такі висновки:

1. Аналітична робота  на підприємстві починається з планування. Розрізняють план аналітичної роботи та план (програму) конкретного аналізу. План аналітичної роботи складається на рік з розбивкою по кварталам: передбачаються зміст, періодичність і методи проведення аналізу, вказуються розділи господарської діяльності та об’єкти, які включені в план періодичного контролю, терміни проведення, відповідальні виконавці, технічні засоби й джерела інформації, які необхідні для аналізу, а також строки і порядок обробки результатів.

На підприємстві економічний аналіз розбивають на декілька етапів:

• визначення і чітке обмеження мети й завдання роботи;
• старанне опрацювання програми дій, робочого (календарного) плану;
• збирання інформації;
• аналітична обробка інформації за допомогою спеціальних методів і прийомів;
• визначення і зведений підрахунок резервів виробництва.

2. Розглядаючи рис. 3.2. об’єктом контролю у даному випадку буде інвентаризаційна робота.

Контроль розрахункових операцій слід починати з перевірки правильності оплати за реалізовані матеріальні  цінності, а також повноти списання відвантажених цінностей.

Підчас перевірки розрахунків  на ТОВ «Дельфін» перевіряючий повинен  встановити:

- чи укладені договори поставки  продукції;

- чи правильно вираховуються  суми, належні підприємству за  прийняту продукцію.

При здійсненні такої перевірки, людині яка здійснює контроль на ТОВ «Дельфін» треба з'ясувати повноту і своєчасність розрахунків при розрахунках з іногородніми покупцями; чи вкладались акти взаємозвірки та відображались результати звірки в обліку.

3. Аналіз результатів інвентаризації складається з наступних операцій:

- введення в  систему результатів підрахунку.

По закінченні підрахунку результати повинні бути введені в систему. Підраховані запаси вводяться для  кожної позиції документа інвентаризації.

4. Для окремих позицій документа можна виконати повторний підрахунок. Це рекомендується, якщо передбачається, що в процесі підрахунку виникла помилка. У момент запуску повторного підрахунку створюється новий документ. Для постійного контролю підприємства необхідно здійснювати неперервну (перманентну) інвентаризацію. Перевага перманентної інвентаризації полягає в тому, що не припиняється процес приймання i відпуску матеріальних цінностей, скорочується трудомісткість інвентаризаційної роботи та обробки її результатів за рахунок застосування обчислювальної техніки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4. Економічні основи охорони праці і природокористування

4.1. Правове та  нормативне регулювання охорони  праці і навколишнього середовища  на підприємстві

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Ефективним методом організації охорони праці на підприємстві є системний підхід, тобто об’єднання розрізнених заходів з охорони праці в єдину систему цілеспрямованих дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом шляхом створення і забезпечення функціонування системи управління охороною праці.

В Україні законодавче забезпечення з охорони праці представлено системою нормативних актів, які регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Законодавча база складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є: Конституція України; Кодекс законів про працю України; Закон України «Про охорону праці».

Згідно з Законом України  «Про охорону праці»служба охорони праці створюється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установках, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Закон дає визначення понять «роботодавець»і «працівник». Роботодавець – це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник – це особа, яка працює на підприємстві, за укладеним трудовим договором (контрактом).

Згідно із Законом, працівники підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від  нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У законі також визначені обов’язки роботодавця зі створення належних умов праці:

створити відповідні служби та призначити посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони  праці;

розробити за участю сторін колективний  договір та реалізувати комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів;

забезпечити виконання необхідних профілактичних заходів;

впроваджувати прогресивні технології, досягнення науки і техніки;

забезпечити належне утримання  будівель і споруд;

забезпечити усунення причин, що призводять до нещасних випадків;

організувати проведення аудиту охорони праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання, атестації робочих місць;

розробити і затвердити положення, інструкції з охорони праці, які  діють у межах підприємства;

здійснювати контроль за додержанням  працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами і т. д.;

організувати пропаганду безпечних  методів праці та співробітництво  з працівниками у галузі охорони  праці;

вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Правовий захист від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також і профілактичні заходи щодо охорони здоров’я чітко відображені  у трудовому законодавстві України, в Законі  «Про державне страхування в системі стандартів безпеки праці».

Основним законом, що гарантує права  громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція  України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах. Так, в Конституції чітко визначено, що: «людина, її життя і здоров’я… недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці (ст. 43); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46); права і свободи людини захищаються судом (ст. 55)».

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони праці  розглядається не лише у главі  ХІ «Охорона праці»Кодексу законів про працю. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір»(глава ІІІ), «Робочий час»(глава ХІV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок»(глава VІІ), «Праця молоді»(глава XІІI), «Професійні спілки»(глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю»(глава XVІІI).