Сутність прибутку як економічної категорії

Самі витрати  виробництва перебувають під  впливом цілої низки факторів, головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що матеріалізуються у виробництві  в більш удосконалених засобах  виробництва та в більш кваліфікованій робочій силі.

Незважаючи на те що залучення додаткових, більш досконалих факторів коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на залучення. Іншим фактором зниження витрат і, відповідно, збільшення прибутку є зниження ціни на економічні ресурси. Це сприяє розширенню масштабів виробництва з тими самими фінансовими ресурсами.  На норму прибутку впливає економічна політика держави. Держава через свою фіскальну політику може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері [7].

Не залежно від формування стратегічних цілей діяльності підприємства на майбутній період обов’язковим є забезпечення прибутковості підприємства. Прибутковість можна розглядати не тільки як ціль, але і як основну умову ділової активності підприємства, як її результат, ступінь ефективності здійснення функцій підприємства по обслуговуванню ринку і споживача та по рішенню власних підприємницьких задач.

Підприємство  може отримати  прибуток тільки при  певному об’ємі товарообігу, який в  свою чергу передбачає відповідність об’єму і структури реалізованих товарів, об’єму і структури споживчого попиту, тобто цільова функція підприємства – отримання прибутку - не суперечить цілям суспільства, яке прагне до задоволення своїх потреб, а направлена на їх досягнення.

Підприємство, яке розробляє свою стратегію на перспективу, завжди прагне до максимізації отриманого прибутку, тому що це є одною з умов для рішення виробничих і соціальних задач. Для забезпечення стабільності положення підприємства на ринку необхідно визначити економічні кордони  об’ємів його діяльності, порушення яких може привести до банкрутства підприємства.

В світовій практиці для визначення цих кордонів  використовуються поняття “точка беззбитковості ” (“мертва точка ”) і “точка мінімальної рентабельності ”. Під точкою беззбитковості розуміють такий об’єм товарообороту підприємства, при якому сума отриманого прибутку рівна сумі поточних затрат. Під точкою мінімальної рентабельності розуміють такий об’єм товарообігу підприємства, при якому сума доходів не тільки відшкодовує поточні витрати на ведення діяльності, але і створює прибуток, розмір якого після виплати податків задовольняє уявлення власників підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений  капітал [30].

Отже, одержання  прибутку як фінансового результату підприємства є підтвердженням досягнення мети його діяльності, але він не показує рівня ефективності використання ресурсів, затрачених на його досягнення.

 

1.2. Джерела  формування прибутку та фактори,  що на нього впливають

 

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Крім цього, на формування прибутку впливають різні  фактори, які можна класифікувати  таким чином:

• матеріально-технічні — використання більш прогресивних і економічних основних засобів  і виробничих запасів;

• організаційно-управлінські — створення нових об’єктів господарської  діяльності та інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень;

• економічні —  пошук внутрішніх резервів господарської  діяльності шляхом аналітичних досліджень;

• соціальні — забезпечення належних умов праці, відпочинку і підвищення кваліфікації персоналу;

• екологічні —  виробництво  екологічно  чистої  продукції  та застосування безвідходних технологій;

• ринково-маркетингові — формування попиту покупців;

• господарсько-правові —  формування  державою  довгострокової (стратегічної) і поточної (тактичної) економічної і соціальної  політики,  спрямованої  на  реалізацію  та  оптимальне  узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому;

• адміністративні  —  організація  державного  управління  підприємницькою  діяльністю  суб’єктів  господарювання  через  державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування, сертифікацію та стандартизацію, застосування нормативів та лімітів, регулювання цін і тарифів, створення інвестиційних, податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій та субсидій.

Є кілька стратегій  формування  прибутку:

• перший — передбачає, що реалізація товару відбувається за максимально можливими цінами при мінімальних обсягах;
• другий — протилежний першому, коли ціни визначаються мінімальними, а обсяг реалізації при цьому максимально зростає;
• третій — золота  середина,  ціни  і обсяги  реалізації  формуються між максимальною і мінімальною величинами при забезпеченні максимального прибутку.

Одержання прибутку забезпечується умовами беззбиткової діяльності підприємства, при якій споживча вартість (чистий дохід) об’єкта  господарювання:

• збільшується, а витрати на його створення зменшуються;
• збільшується, а витрати на його створення не змінюються;
• збільшується більшими темпами, ніж витрати на його створення;
• не змінюється, а витрати на його створення зменшуються;
• зменшуються меншими темпами, ніж витрати на його створення.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства у впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Основним джерелом формування прибутку підприємства є дохід від його основної діяльності. На рівень прибутку вливає розмір доходу, ставка податку на додану вартість та ставка податку на прибуток, а також сума загальновиробничих та накладних витрат.

Також прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел: продаж (реалізація) продукції (послуг), продаж іншого майна, позареалізаційні операції.

Існує ряд доходів  і витрат, які враховуються при  оподаткуванні прибутку підприємства.

Доходи- це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій , матеріальній або нематеріальній формах як  на території України, так і за її межами [31].

До складу доходів, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування (прибутку), включаються: доходи від операційної діяльності, які складаються, у першу чергу, з доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші доходи, що включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, від операцій оренди/лізингу, за операціями в іноземній валюті, суми штрафів, безповоротної фінансової допомоги, доходи від реалізації необоротних активів тощо.

Прибуток підприємства визначається шляхом послідовного віднімання собівартості та інших витрат підприємства від доходів за звітний період.

Отже, витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат [31].

Розрахунок  податку на прибуток підприємства здійснюється наступним чином:  визначається податкова  база, яка множиться на ставку податку.

Згідно законодавства  ця ставка зменшиться у 2012р. до 21%, у 2013р. до 19% та з 2014р. - до 16%.

Податковою  базою для податку на прибуток є грошове вираження прибутку як об’єкта оподаткування [31].

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Із загального прибутку сплачується податок згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування  – чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:

1) прибуток, що  спрямовується за межі підприємства  у вигляді виплат власникам  підприємства, персоналу, як заохочувальний  засіб, на соціальну підтримку,  благодійність;

2) прибуток, що  залишається в розпорядженні  підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для більшості  підприємств основне джерело  прибутку пов'язане з його виробничою та підприємницькою діяльністю. Ефективність його використання залежить від знання кон'юнктури ринку та вміння адаптувати розвиток виробництва до постійно мінливої кон'юнктури [32].

Величина прибутку залежить від правильності вибору виробничого  профілю підприємства з випуску продукції (вибір продуктів, що користуються стабільним або високим попитом) чи надання послуг; від створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і надання послуг (ціна, строки поставки, обслуговування покупців, після продажне обслуговування і т.д.); від обсягів виробництва (чим більше обсяг виробництва, тим більше маса прибутку); від зниження витрат виробництва.

На зміну  прибутку впливають дві групи  факторів: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться  природні умови; транспортні умови; соціально-економічні умови, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків; ціни на виробничі ресурси та ін.

Внутрішніми факторами  зміни прибутку можуть бути основні  фактори (обсяг продажів, собівартість продукції, структура продукції  і затрат, ціна продукції); неосновні фактори, пов'язані з порушенням господарської дисципліни (неправильне встановлення цін, порушення умов праці і якості продукції, що ведуть до штрафів і економічних санкцій та ін.)

При виборі шляхів збільшення прибутку орієнтуються в основному на внутрішні фактори, що впливають на величину прибутку. Збільшення прибутку підприємства може бути досягнуто за рахунок збільшення випуску продукції; поліпшення якості продукції; продажу зайвого устаткування та іншого майна або здачі його в оренду; зниження собівартості продукції за рахунок більш раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей і площ, робочої сили і робочого часу; диверсифікації виробництва; розширення ринку продажу і т.д. [28].

Стабільне зростання прибутку — це результат ефективного управління фінансами господарюючого суб'єкта в цілому. Тому управління прибутком можна розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні.

Збільшення  доходів підприємства можливе за рахунок розширення ринків збуту  продукції та освоєння виробництва нових видів продукції. При цьому збільшення доходів за рахунок підвищення ціни реалізації продукції можливе лише при освоєнні нових видів продукції, які користуються підвищеним попитом у споживачів. При збільшенні обсягів реалізації продукції, як правило, ціна реалізації зменшується, а вигоду підприємство отримує переважно за рахунок зростання загального обсягу виручки від реалізації.

Зростання доходів  підприємства насамперед забезпечується ефективною маркетинговою політикою та розробкою нових перспективних видів продукції, на які очікує споживач. Ці напрями діяльності не є безпосередньо напрямами фінансового менеджменту. Однак і маркетингові дослідження, і науково-технічні розробки потребують значних витрат, тому фінансові менеджери підприємства повинні знаходити оптимальне співвідношення між розміром таких витрат та можливою вигодою в результаті збільшення доходів, поліпшення конкурентної позиції підприємства на ринку, зростання його економічного потенціалу та фінансової стійкості. Для цього необхідно розробляти стратегії розширення виробництва, освоювати нові перспективні напрями діяльності та складати відповідно до цих стратегій бізнес-плани.

Зменшення витрат полягає насамперед у проведенні аналізу витрат. Аналізу підлягають склад та структура операційних витрат, зокрема виробнича собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут, основні складові виробничої собівартості, а також позаопераційні витрати. В результаті аналізу виявляють резерви скорочення матеріальних витрат, витрат на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих на виробництві, та працівників апарату управління [25].

Перед проведенням  аналізу попередньо з'ясовують, які  витрати значною мірою визначаються фінансовою політикою підприємства, а які переважно залежать від зовнішніх чинників. Враховують також характер виробництва, тобто матеріаломістким чи трудомістким воно є. Концентруючи увагу на найвагоміших складових витрат і тих, що переважно визначаються внутрішніми чинниками, фінансові менеджери підприємства визначають шляхи скорочення витрат, які не призводять до негативних наслідків, наприклад, зниження продуктивності праці, зростання підприємницьких ризиків загалом і ризиків в операційному циклі, зокрема зниження якості продукції тощо [8].